А тепер іще одна ідилічна картина. Одного року під Різдво газета «Independent», яку я зазвичай читаю, шукаючи відповідну нагоді фотографію, не знайшла нічого кращого, як надрукувати серцеїдну екуменічну картинку зі шкільної різвяної вистави. На ній трьох біблійних мудреців грали, як тріумфально повідомлялося в підписі, Шадбріт (сикх), Мушараф (мусульманин) та Адель (християнка) — всі чотирирічні діти.
Ідилічна? Гріє серце? Ні, ні те, ні інше; вона гротескна. Як порядна людина може схвалювати, щоб на чотирирічних дітей вішали ярлики відповідно до космологічних та богословських поглядів їхніх батьків? Щоб краще зрозуміти мою думку, уявіть аналогічну фотографію в газеті, але з іншим підписом: «Шадбріт (кейнсіанець), Мушараф (монетарист) й Адель (марксистка), всім по чотири роки». Здогадуєтеся, скільки б (цілком заслужено) посипалося гнівних листів у редакцію? Проте через незрозуміло привілейований статус релігії в нашому суспільстві ніхто навіть не пискнув, як і під час аналогічних випадків у минулому. Лише уявіть, який зчинився би галас, якби підпис до фотографії повідомляв: «Шадбріт (атеїст), Мушараф (агностик) і Адель (світська гуманістка), всім по чотири роки». Підозрюю, почалися б навіть перевірки, чи не слід позбавити батьківських прав людей, які довели до такого своїх дітей. У Британії немає конституційного відокремлення церкви від держави, тож батькам-атеїстам доводиться пливти за течією, дозволяючи школам прищеплювати їхнім дітям ту релігію, яка панує в їхній місцевості. Веб-сайт The-Brights.net (заснований американськими активістами, які задумали змінити дискредитовану назву «атеїст» на «Bright», що означає «кмітливий», «яскравий» — так само, як свого часу гомосексуалам вдалося закріпити за собою назву «gay», що означає «радісний») скрупульозно підійшов до встановлення правил, за якими діти можуть реєструватися на ньому: «Рішення стати брайтом має ухвалити сама дитина. Якщо дитині сказали, що їй слід або вона повинна стати брайтом, така дитина НЕ може стати брайтом». Чи можете уявити, щоб якась церква або мечеть видала таку безкорисливу постанову? Але чи не слід змусити їх запровадити аналогічне обмежувальне правило на членство? Зізнаюся, що теж зареєструвався у «брайти» почасти для того, щоб побачити, чи можливо цілеспрямованими діями меметично вживити таке слово в мову. Не знаю, хоч дуже хотілося б дізнатися, як відбулося створення і впровадження слова «гей»: у результаті свідомих, цілеспрямованих дій чи спонтанно й випадково150. На початку кампанія брайтів зіткнулася з серйозними перешкодами: проти неї категорично виступила частина атеїстів, злякавшись, що їх звинуватять у «зарозумілості». Проте рух «Гей-прайд» не страждає такою скромністю, що може бути однією з причин його успіху.
У попередніх розділах я торкався теми «пробудження свідомості», зокрема навівши приклад феміністок, які навчили нас здригатися щоразу, коли чуємо фрази на кшталт «жіноча логіка» або «чоловіча професія». У цьому підрозділі я хочу відкрити очі на іншу проблему. Гадаю, ми всі повинні почуватися незручно, коли малій дитині приписують належність до конкретного віросповідання. Малі діти ще не готові до того, щоб розумітися на походженні всесвіту, життя та моралі. Від самого звучання фрази «дитина-християнин» або «дитина-мусульманин» нам має бути неприємно, як від скреготу нігтів по склу.
Ось репортаж від 3 вересня 2001 року ірландської радіостанції KPFT-FM:
Ольстерські лоялісти спробували завадити католицьким школяркам пройти до жіночої початкової школи Святого Хреста на Ардойн-роуд у північній частині Белфаста. Офіцерам Королівської поліції Ольстера та солдатам британської армії довелося розігнати учасників протесту, які намагалися заблокувати вхід до школи. Щоб діти могли потрапити на заняття, довелося спорудити відгороджувальний паркан. Лоялісти свистіли й вигукували релігійні образи, коли діти, деяким із яких було лише по чотири роки, у супроводі батьків проходили до школи. Коли діти з батьками підходили до центральних воріт, на них летіли пляшки й каміння.
Кожна пристойна людина здригнеться від думки про випробування, пережите нещасними дівчатками з цього репортажу. Я ж хочу пояснити, що так само слід здригатися від того, що дітей називаються «католицькими школярками». (Як я зазначав у першому розділі, «лоялісти» — це улесливий північноірландський евфемізм на позначення протестантів, тоді як «націоналісти» — це евфемізм на позначення католиків. Чомусь люди, які анітрохи не вагаються навішувати дітям ярлики «католики» чи «протестанти», не наважуються використати ті самі релігійні ярлики в значно більш підхожому контексті — коли йдеться про дорослих терористів та оскаженілий натовп).