На сьогодні в коледжі працює один капелан73 і жодного причетника, а бурхливий потік заупокійних служб за скорочення терміну Вікема в чистилищі змалів до тоненької цівочки з двох служб на рік. Не занепав тільки хор, який з року в рік продовжує вдосконалювати своє мистецтво. Чесно кажучи, навіть я, як один із членів Ради коледжу, відчуваю докори сумління за невиправдану довіру. Відповідно до уявлень своєї епохи, Вікем вкладав у цю інвестицію приблизно той самий сенс, що й заможні люди нашого часу, які виплачують великі авансові платежі компаніям, котрі гарантують кріогенну заморозку їхнього тіла та його захист від землетрусів, громадських заворушень, ядерної війни та інших лих аж до того часу в майбутньому, коли медицина навчиться розморожувати людей і виліковувати хвороби, від яких вони помирали. Виходить, ми, сучасні члени Ради Нового коледжу, знехтували умовами угоди з нашим засновником. Якщо так, то ми не самотні. Сотні середньовічних меценатів, помираючи, передавали великі суми грошей своїм нащадкам, котрі зобов’язувалися молитися за душі небіжчиків у чистилищі. Цікаво було б підрахувати, яка частина середньовічних пам’яток мистецтва й архітектури з’явилася на кошти авансових платежів на користь таких довірчих товариств, котрі мали забезпечити вічний потік заупокійних молитов за небіжчика, але не виправдали покладеної на них довіри.
Найбільше ж у вченні про чистилище мене вражають докази, що їх наводять богослови, обґрунтовуючи його існування: вони настільки нікчемні, що благоговійна довіра до них має вигляд іще комічніший. У статті про чистилище в «Католицькій енциклопедії» є розділ «Докази». І ось найважливіший із них. Якби небіжчики напряму потрапляли в рай або пекло на підставі своїх земних діянь, тоді б ми за них не молилися. «Бо для чого молитися за небіжчиків, не вірячи в здатність молитви полегшити жереб тих, на кого ще не зглянувся Господь?» А ми ж молимося за небіжчиків, хіба не так? А отже, чистилище існує, бо інакше молитися не було б сенсу! Що й потрібно було довести. Ось така вона невибаглива система богословського мислення.
Аналогічний безпідставний висновок проштовхують у більшому масштабі ще в одній версії доказу про втішання. Бог повинен існувати, бо без нього життя було б порожнім, безцільним, марним, беззмістовним і жалюгідним животінням. Чи потрібно пояснювати, що цей аргумент прощається з логікою вже на першому слові? Життя буває порожнім. Наші молитви за небіжчиків можуть бути даремними. Стаючи на протилежну позицію, ми автоматично визнаємо істинність того висновку, який потрібно було довести. У цьому відверто фіктивному силогізмі висновки стали засновками. Життя без коханої дружини також може бути нестерпним, спустошеним і безцільним для вдівця, але, на жаль, це не поверне її до життя. Хіба не інфантильно припускати, що хтось інший (батьки у випадку дитини або Бог у випадку дорослих) повинен наділяти твоє життя сенсом і створювати в ньому ціль? Це щось на кшталт інфантилізму тих, хто, підвернувши ногу, відразу починає крутитися в пошуках, кого б притягти за це до відповідальності. За мій фізичний і психологічний добробут повинен нести відповідальність хтось інший, тож на нього слід звалювати вину, коли мені боляче. Хіба не нагадує інфантилізм тих, хто «потребує» Бога для душевного спокою? Тобто ми знову повертаємося до Боні.