Ніж вашій вченості хоч би приснилось76.
Ці два рядки часто цитують, вбачаючи в образі Гораціо уособлення всіх недалеких раціоналістів і скептиків. Однак деякі дослідники акцент роблять на слові «вченість», майже забуваючи про займенник «ваша»: «…ніж вашій вченості хоч би приснилось». Відмінність досить тонка й для нас не принципова хіба за винятком того, що в другій інтерпретації Голдейнове слово «будь-який» було б надлишковим.
Людина, якій я присвятив цю книжку, заробляла на життя, виставляючи дивовижний світ науки в комічному світлі. Ось іще один уривок із його імпровізованої промови, виголошеної 1998 року в Кембриджі, яку я вже цитував: «Той факт, що ми живемо на дні глибокої гравітаційної ями, на поверхні огорнутої газом планети, яка на відстані 150 мільйонів кілометрів обертається навколо ядерної вогняної кулі, і вважаємо це нормальним, яскраво демонструє нам, наскільки упереджене наше сприйняття реальності». Якщо інші письменники-фантасти використовували дивакуватість науки, щоб викликати в читачів відчуття таємничості, то Дуглас Адамс за допомогою цього прийому викликáв у нас сміх (ті, хто читав «Путівник по Галактиці для космотуристів», можуть згадати хоча б «двигун на нескінченній неймовірності»). Сміх, мабуть, — найвідповідніша реакція на дивовижні парадокси сучасної фізики. Бо якщо не сміятися, то залишиться тільки заплакати — принаймні так мені здається.
Квантова механіка як найвитонченіше досягнення наукового прогресу ХХ століття дозволяє робити напрочуд успішні передбачення в реальному світі. Щоб продемонструвати точність її прогнозів, Річард Фейнман порівняв їх із передбаченням відстані, що дорівнює ширині Північної Америки, з точністю до товщини людської волосини. Прогностичні успіхи квантової теорії означають, що вона до певної міри відповідає істині; істині в тому самому сенсі, в якому ми вважаємо істинними навіть найбільш приземлені факти, що відповідають здоровому глузду. Проте для отримання цих передбачень, квантовій теорії доводиться виходити з настільки дивних і таємничих засновків, що навіть сам Фейнман, не стримавшись, заявив (існують різні версії цієї фрази, але я скористаюся тією з них, яка мені здається найвлучнішою): «Якщо ви думаєте, що розумієте квантову теорію,.. то ви її точно не розумієте»77.
Ця теорія настільки чудернацька, що фізикам доводиться хапатися то за одну, то за іншу її парадоксальну «інтерпретацію». І слово «хапатися» тут не випадкове. У книзі «Тканина реальності» Дейвід Дойч хапається за одну з інтерпретацій квантової теорії, яка передбачає існування величезної кількості всесвітів, мабуть, через те, що її найслабше місце — всього-на-всього її безглузда марнотратність. Згідно з нею, в реальності існує незліченна (і дедалі більша) кількість паралельних всесвітів, які ніяк не можуть спостерігати одне одного за винятком швидкоплинних митей під час квантово-механічних експериментів. У деяких із них я вже помер. Ще в невеликій кількості ви маєте зелені вуса. І так далі.
Не меншою чудернацькістю відзначається і її альтернатива — «копенгагенська інтерпретація», відмітна ознака якої — не марнотратність, а приголомшлива парадоксальність. Ервін Шредінґер вигадав жартівливу історію про кота, яка описує цю інтерпретацію. Кота закрито в коробці з механізмом, який уб’є його, якщо відбудеться певна квантова подія. Не відкривши кришки, ми не можемо дізнатися, живий кіт чи мертвий. Однак здоровий глузд підказує нам, що кіт може бути тільки живим або тільки мертвим. Копенгагенська інтерпретація ж усупереч здоровому глузду твердить, що до відкриття кришки все, що існує там, — тільки ймовірність. Тільки-но ми її відкриваємо, відбувається колапс хвильової функції і для нас залишається тільки одна подія: кіт мертвий або кіт живий. Але поки кришку не відкрито, він не живий і не мертвий.
«Багатосвітова» інтерпретація квантової теорії пояснить цей експеримент так: в одних всесвітах кіт залишиться живим, а в інших — мертвим. Ні одна інтерпретація, ні інша не задовільні з погляду нашого здорового глузду та інтуїції. Проте наших фізиків-мачо це анітрохи не обходить. Для них важливо тільки те, що математика спрацьовує, а отримані прогнози підтверджуються експериментально. Більшість із нас не наважиться йти за ними далі, бо нам потрібні які-небудь наочні приклади, аби розуміти, що ж там «насправді» відбувається. До речі, Шредінґер запропонував свій уявний експеримент із котом якраз для того, щоб продемонструвати абсурдність копенгагенської інтерпретації.