Біолог Льюїс Волперт переконаний, що чудернацькість сучасної фізики — лише вершина айсберга. Узагалі наука, на відміну від технології, схильна знущатися зі здорового глузду156. Ось непоганий приклад: кожного разу, коли ви випиваєте склянку води, у ваше тіло з досить високою ймовірністю може потрапити хоча б одна молекула, яка побувала в сечовому міхурі Олівера Кромвеля. І це лише ази теорії ймовірності. Кількість молекул у склянці води набагато більша за кількість склянок, на які можна розділити всю воду, яка є в світі. Тому випиваючи склянку, ми споживаємо досить велику частку молекул води, які існують у нашому світі. Але що там той Кромвель чи сечовий міхур, якщо ви щойно вдихнули атом азоту, який колись видихнув ігуанодон, який стояв третім ліворуч від того високого саговника. Хіба не чудово жити в світі, в якому не тільки можливі такі збіги, а ще й вам дарована здатність розуміти, як і чому вони відбуваються? Мало того, ви ще й можете донести своє розуміння до широкої аудиторії, причому не як вашу особисту думку чи переконання, а як обґрунтоване твердження, переконавшись у надійності доказів якого, вона визнає його слушність. Мабуть, саме це мав на увазі Карл Саґан, пояснюючи, чому взявся за написання книги «Світ, повний демонів: Наука як свіча в пітьмі»: «Для мене не пояснювати науку людям — ненормально. Коли ти закоханий, то хочеш розповісти про це всьому світу. Ця книга — моя особиста розповідь-зізнання про любов на все життя, яка спалахнула між мною і наукою».
Виникнення складних форм життя у процесі еволюції, навіть саме їх існування у всесвіті, яким керують фізичні закони, — уже тільки це варте подиву; або було б варте подиву, якби подив не був емоційною реакцією, що може виникнути тільки в мозку, сформованому цим самим дивовижним процесом. Адже, з погляду антропного принципу, нашому існуванню дивуватися не слід. Утім, переконаний, що зі мною погодиться більшість людей, що все-таки факт нашого існування приголомшливо дивовижний.
Тільки подумайте. Лише на одній планеті — можливо, єдиній у всьому всесвіті, — молекули, з яких зазвичай не утворюється нічого серйознішого за шмат каменю, зібралися в згусток матерії завбільшки з ту саму каменюку, але з настільки складнющою будовою, що він здатен бігати, стрибати, плавати, літати, бачити, чути, ловити та з’їдати інші аналогічні рухомі згустки складної матерії; деякі з них здатні думати й відчувати, ба навіть закохуватися в інші згустки складності. Зараз ми розуміємо суть процесу, який створив усю цю дивовижу, хоч іще до 1859 року губилися в здогадах. До цієї дати він здавався нам неймовірно дивним. А тепер, завдяки Дарвіну, він просто дивовижний. Ухопившись за просвіт паранджі, Дарвін почав розривати її, дозволивши ринути всередину потоку нових, запаморочливих знань, які викликали небачене доти піднесення людського духу, зрівнятися з яким може хіба Коперникове відкриття того, що Земля не перебуває в центрі всесвіту.
«Поясни мені, — запитав якось свого друга видатний філософ ХХ століття Людвіґ Вітґенштайн, — чому всі вважають, що людині було природніше припустити, нібито сонце обертається навколо Землі, а не Земля навколо сонця?» Той відповів: «Тому що все виглядає так, неначе Сонце обертається навколо Землі». На що Вітґенштайн відповів: «А як тоді все мало виглядати, якби Земля оберталася навколо сонця?» Інколи я цитую цю розмову під час лекцій, щоб розсмішити аудиторію. Натомість після неї залягає німа тиша.
У рамках того обмеженого світу, в якому еволюціонував наш мозок, рух малих об’єктів більш імовірний, ніж рух великих, тому останні сприймалися як тло, відносно якого рухалися перші. У процесі обертання планети об’єкти, які завдяки своїй фізичній близькості здавалися великими: гори, дерева, будинки, ґрунт під ногами, — рухалися синхронно між собою та зі спостерігачем відносно таких небесних тіл, як сонце та зірки. Тому мозок, сформований нашим еволюційним досвідом, приписував рух саме їм, а не горам і деревам на задньому плані.
Зараз я хотів би заглибитися в щойно сформульовану думку про те, що сприйняття нами світу та наша здатність інтуїтивно схоплювати одні ідеї на противагу іншим визначаються походженням нашого мозку, котрий формувався еволюційно. Фактично, мозок — це бортовий комп’ютер, який еволюційно відточувався так, щоб допомагати нам виживати в світі (далі називатиму його Серединним світом), у якому об’єкти, важливі для нашого виживання, не дуже великі й не дуже малі; в якому речі залишаються на місці або рухаються повільно порівняно зі швидкістю світла; в якому дуже малоймовірні події можна просто вважати неймовірними. Просвіт нашої інтелектуальної паранджі був вузьким, бо наші пращури не потребували ширшого, щоб вижити у своєму світі.