Людська інтуїція, сформована й вишколена в умовах Серединного світу, без спеціальної підготовки не здатна навіть повірити у висновок Галілео Галілея про те, що за відсутності опору повітря гарматне ядро та пір’їна одночасно долетять до землі, якщо їх разом впустити з нахиленої вежі. Недовіра ця зумовлена тим, що в Серединному світі немає місць, де б не було опору повітря. Якби ми еволюціонували у вакуумі, то навпаки очікували б, що ядро й пір’їна досягнуть землі одночасно. Проте ми еволюціонували як мешканці Серединного світу, що й накладає обмеження на можливості нашої уяви. За винятком осіб з особливим хистом або дуже доброю освітою, вузький просвіт нашої паранджі дозволяє абсолютній більшості людей бачити лише Серединний світ.
У певному вузькому сенсі нам як тваринам потрібно виживати не тільки на рівні Серединного світу, а й у мікросвіті атомів та електронів. Ті самі нервові імпульси, завдяки яким ми мислимо й уявляємо, залежать від процесів, що відбуваються в Мікроскопічному світі. Проте ґрунтовне знання цього світу не допомогло б нашим диким пращурам у розв’язанні їхніх проблем чи ухваленні повсякденних рішень. Інша справа, якби ми були бактеріями, яким постійно доводиться прокладати шлях крізь хаос теплового руху молекул. Однак ми, жителі Серединного світу, занадто громіздкі й масивні, щоб помічати броунівський рух. За цим самим принципом наше життя проходить під диктат сили тяжіння, зате ми майже повністю нехтуємо значно слабшою силою поверхневого натягу. Натомість крихітна комаха по-іншому розставить пріоритети, бо для її виживання поверхневий натяг аж ніяк не слабкий і не другорядний.
Стів Ґренд у книзі «Створення: життя і як його започаткувати» нищівно критикує нашу одержимість матерією. Ми схильні думати, що тільки тверді, матеріальні «речі» можна вважати «справжніми» речами. Електромагнітні «хвилі» у вакуумі здаються нам «несправжніми». Люди вікторіанської доби вважали навіть, що ці хвилі повинні поширюватися «в» якомусь матеріальному середовищі, але, не маючи доказів його існування, просто вигадали його, назвавши люмінофорним ефіром. Однак поняттям «справжньої» матерії ми користуємося тільки через те, що наші пращури пристосовувалися до виживання в Серединному світі, в якому воно було корисним.
З іншого боку, навіть нам, мешканцям Серединного світу, цілком очевидно, що водяний вир або повітряний вихор — так само «справжні», як і камінь, хоч матерія, яка їх утворює, постійно змінюється. На одній пустельній рівнині Танзанії в тіні священного вулкана масаїв Ол-Доїньйо-Ленґаї лежить велика дюна, утворена з попелу під час виверження 1969 року. Під дією вітру вона набула форми півмісяця, але найзахопливіше те, що вона пересувається всім своїм тілом. Такі дюни називаються барханами. Ця дюна рухається пустелею в західному напрямі зі швидкістю близько 17 метрів за рік. При цьому вона зберігає форму півмісяця і завжди переміщується в напрямку, на який вказують її ріжки. Вітер жене піщинки вгору пологим схилом, а потім, досягнувши гребня, вони стрімко котяться вниз значно стрімкішим внутрішнім схилом півмісяця.
Проте навіть бархан значно більше схожий на «річ», ніж на хвилю. Коли ми бачимо, як хвиля рухається горизонтально по поверхні води, насправді окремі її молекули переміщуються в вертикальному напрямку. Схожа історія зі звуковими хвилями: хоч вони дістаються від мовця до слухача, молекули повітря цей шлях не долають, бо інакше це буде не звук, а вітер. Стів Ґренд звертає увагу, що навіть ми з вами більш схожі на хвилі, ніж на незмінні «речі». Він пропонує читачам згадати
події свого дитинства. Щось, про що збереглися дуже яскраві спогади, які легко відроджуються в уяві у вигляді візуальних образів, дотикальних відчуттів або навіть запаху, неначе подія відбувається тут і зараз. Адже ви справді були там, коли вона відбулася. Бо як інакше вона могла закарбуватися у вашій пам’яті? Але ось вам неприємна несподіванка: ви там не були. Жоден з атомів, які утворюють ваше тіло зараз, не перебував там і тоді, коли сталася згадувана вами подія… Матерія перетікає з місця на місце, на якусь мить збираючись в унікальну комбінацію, якою в цей час є ви. Таким чином, ви можете бути чим завгодно, але ви однозначно не є матерією, з якої складаєтеся. Якщо у вас досі не стало волосся дибки, то перечитайте цей абзац іще раз, бо в ньому йдеться про серйозні речі.
Тож «справді» — не те слово, яке можна вживати зі щирою впевненістю в правоті. Якби в нейтрино був мозок, сформований у процесі еволюції його предків такого самого розміру, то він би вважав, що камінь «насправді» складається переважно з порожнечі. Людський мозок сформувався в процесі еволюції наших пращурів, які мали середній розмір тіла, а отже, не могли проходити крізь камінь, тому наше «справді» — це «справді», в якому камінь твердий, а не порожній. Що є «справжнім» для кожної тварини визначає її мозок, керуючись принципом максимізації її шансів на виживання. А оскільки різні біологічні види живуть у своїх особливих світах, то не слід дивуватися з приголомшливого розмаїття «справжніх» реалій.