Не варто й говорити, що негативні результати експерименту не похитнуть віри правовірних. Духовний лідер молитовного дому Міссурі Боб Барт, під керівництвом якого читалися молитви в рамках експерименту, заявив: «Людина з вірою в серці скаже, що це цікаве дослідження, але ми молимося віддавна й бачили на власні очі, що молитва допомагає, що вона працює. Просто дослідження моління та духовного життя поки що перебуває на зачатковій стадії». О так, звісно: ми знаємо зі своєї віри, що молитва працює, тому якщо емпіричні докази цього не підтвердили, слід набратися терпіння і шукати далі, доки не отримаємо потрібного результату.
Можливо, науковці, які дотримуються принципу NOMA (непідвладності гіпотези про Бога науковій перевірці), керуються ще одним прихованим мотивом — специфічно американськими політичними реаліями, в яких велику загрозу для суспільства становить популістський креаціонізм. У деяких частинах Сполучених Штатів наука зазнає сильного тиску з боку добре організованої та фінансованої опозиції з впливовими політичними зв’язками, яка накидається в першу чергу на викладання теорії еволюції в навчальних закладах. Побоювання науковців зрозуміти можна: більшість коштів, які виділяються на наукові дослідження, надходять від держави, а виборні посадовці мусять відповідати на запити як освіченої, так і неосвіченої частини електорату.
У відповідь на небезпеку з’явилися організації, які лобіюють теорію еволюції. Найпомітнішу роль серед них відіграє Національний центр наукової освіти (НЦНО) під керівництвом невтомного захисника науки Юджені Скотт, котра недавно опублікувала книгу «Еволюція проти креаціонізму». Одне з головних політичних завдань НЦПО — налагодити зв’язки та організувати «розумну» частину релігійної аудиторії — церковних діячів, яких не лякає теорія еволюції і які вважають її недотичною до своєї віри (або навіть корисною для неї). Еволюційне лобі намагається апелювати до духівництва, богословів та неортодоксальних вірян, котрих хвилює, що креаціонізм шкодить репутації релігії. Один зі способів досягти порозуміння з ними — підтримувати принцип NOMA, щоб переконати, що наука зовсім не становить для них загрози, оскільки повністю відірвана від релігійних питань.
Ще один яскравий представник напрямку, який можна назвати «еволюціоністською школою імені Невілла Чемберлена», — філософ Майкл Рус. Цей невтомний борець проти креаціонізму39 брав участь у баталіях на сторінках періодичних видань та в судовій залі. Він стверджує, що дотримується атеїзму, але в статті, опублікованій у журналі «Playboy», заявляє:
Нам, прибічникам науки, слід засвоїти одну річ: ворог нашого ворога — наш друг. Дуже часто еволюціоністи завдають обрáз потенційним союзникам. Особливо до цього схильні світські еволюціоністи. Атеїсти витрачають більше часу, щоб розтоптати прихильних до них християн, ніж на боротьбу з креаціоністами. Коли папа Іван Павло ІІ написав звернення, у якому підтримував дарвінізм, Річард Докінз назвав його лицеміром, який приховує свої справжні погляди на науку, і заявив, що краще папа був би щирим ортодоксом.
Із суто тактичного погляду я розумію поверхову аналогію, яку проводить Рус між боротьбою проти креаціонізму та війною проти Гітлера: «Вінстону Черчиллю та Франкліну Рузвельту не подобався ні Сталін, ні комунізм. Але, борючись проти Гітлера, вони збагнули, що мусять співпрацювати з Радянським Союзом. Так само й еволюціоністи всіх течій повинні спільними зусиллями боротися з креаціонізмом». Але я все-таки стою на боці мого колеги з Чикаго генетика Джеррі Койна, котрий відзначив, що Рус
не розуміє природи цього конфлікту. Це не просто зіткнення теорії еволюції з креаціонізмом. Із погляду науковців на кшталт Докінза та Вілсона [знаменитого гарвардського біолога Едварда Осборна Вілсона], триває справжня війна між раціоналізмом і забобонністю. Наука — лише одна з форм раціоналізму, а релігія — найпоширеніша форма забобонності. Креаціонізм — лише вершина великого айсберга, якого вони вважають своїм ворогом — релігії. Якщо релігія може існувати без креаціонізму, то креаціонізм без релігії приречений40.