Мене об’єднує з креаціоністами тільки одна річ. На відміну від «школи Чемберлена», ми, як і вони, не панькаємося з ідеями на зразок NOMA та її недотичних царин. Замість того, щоб поважати недоторканність наукового терену, креаціоністи ні від чого не отримують більшого задоволення, ніж від топтання своїми брудними чоботями по доглянутих грядках науки. До того ж вони не гребують брудними методами. Юристи, які представляють інтереси креаціоністів на судових процесах в американській провінції, спеціально вишукують еволюціоністів, котрі відкрито стоять на позиціях атеїзму. На своєму гіркому досвіді знаю, що моє ім’я використовували таким чином. Ця тактика часто спрацьовує, оскільки серед набраних випадковим чином присяжних неодмінно будуть особи, яким змалечку вбивали в голову, що атеїсти — це дияволи в плоті та крові, не кращі за педофілів або «терористів» (сьогоденні відповідники салемських відьом та маккартистських «комуняк»). Будь-який юрист креаціоністів, якому вдасться притягнути мене на місце свідка, блискавично заручиться прихильністю присяжних, лише запитавши мене: «Чи спонукало вас знання теорії еволюції стати атеїстом?» Мені доведеться чесно відповісти «так», і наче за помахом чарівної палички я втрачу прихильність присяжних. Хоч із юридичного погляду правильно було б відповісти так: «Мої релігійні переконання або їх відсутність — це моя приватна справа, яка жодним чином не пов’язана з цим судовим процесом та з моєю науковою діяльністю», — але я не можу так кривити душею, а чому саме — розповім про це в четвертому розділі.
Журналістка газети «Guardian» Мадлен Бантінг написала статтю під назвою «Чому прибічники “розумного задуму” мають подякувати Богу за Річарда Докінза»41. Вона жодним словом не згадує про інших осіб, із якими консультувалася, крім Майкла Руса, тому можна припустити, що над цією статтею витає його дух11. У відповідь Ден Деннетт влучно процитував дядечка Рімуса:
Кумедно, що двоє британців — Мадлен Бантінг і Майкл Рус — потрапили в одну з найвідоміших в американському фольклорі пасток (стаття «Чому прибічники “розумного задуму” мають подякувати Богу за Річарда Докінза» від 27 березня). Коли лис нарешті спіймав Братика Кролика, той почав благати: «Роби зі мною, що хочеш, Братику Лисе, лише, будь ласка, не кидай мене в той терновий кущ», — де він зрештою опинився цілим і неушкодженим, коли лис вирішив вчинити йому на зло. Коли американський пропагандист Вільям Дембскі уїдливо звернувся до Річарда Докінза, дякуючи йому за багаторічну працю на благо вчення про розумний задум, Бантінг і Рус ухопилися за цю ідею! «Ой, Братику Лисе, твоє щире визнання, що еволюційна біологія відкидає ідею творця, ставить під сумнів викладання біології в науковому класі, адже її викладання порушує відокремлення церкви від держави!» Усе правильно. Також треба відмовитися від фізіології, яка вважає неможливим непорочне зачаття…42
Це саме питання (разом зі ще однією згадкою про Братика Кролика й терновий кущ) обговорюється у дотепному блозі «Pharyngula», який веде біолог Пол Захарі Маєрз43.
Я не стверджую, нібито мої колеги з угодовського табору кривлять душею. Хтось із них щиро вірить у NOMA, хоч у мене постійно напрошується питання, чи достатньо добре вони осмислили цей принцип і як розв’язують у своїх головах характерні для нього внутрішні суперечності. Немає сенсу зараз далі заглиблюватися в це питання, але всім, хто хоче зрозуміти публічні заяви науковців на релігійні теми, не слід забувати про їх політичний контекст: запеклу війну культур, яка роздирає сучасну Америку. Про угодовство в дусі NOMA ми ще поговоримо в останньому розділі. А зараз я повернуся до агностицизму та можливих шляхів подолання нашого незнання та суттєвого зниження невизначеності в питанні про існування чи неіснування Бога.
Давайте припустимо, що Бертран Рассел у своїй метафорі говорить не про небесний чайник, а про позаземне життя — те саме, яке змусило Карла Саґана відмовитися думати нутром. Як я вже писав, ми не можемо відкинути можливість його існування, тож єдиною по-справжньому раціональною позицією в цьому питанні залишається агностицизм. Але гіпотеза про його існування вже більше не спекулятивна. Хоч ми не можемо наперед вгадати, в який бік у кінцевому підсумку схиляться терези, але маємо підстави у вигляді часткових доказів для цікавої дискусії та складання списку потенційних доказів, які зменшать нашу невизначеність. Ми б не тямили себе від люті, якби уряд виділив величезні кошти на будівництво телескопів із єдиною метою — знайти чайники, які обертаються навколо Сонця. Але з розумінням ставимося до видатків на програму SETI, тобто пошук позаземного розуму, в рамках якої здійснюється обстеження космосу радіотелескопами з метою виявлення сигналів, створених розумними істотами.