Чи можемо ми, зі свого боку, запропонувати контрпаскалівську ставку? Припустимо, є якась незначна ймовірність того, що Бог існує. Навіть попри це можна стверджувати, що ви проживете краще й багатше життя, якщо поставите на його неіснування, а не віритимете в нього, марнуючи свій цінний час на поклоніння йому, на жертви, битви та війни за нього. Не буду зараз заглиблюватися в цю тему, але раджу читачам не забувати про неї, коли ми перейдемо до подальших розділів, присвячених згубним наслідкам релігійної віри та ритуалізму.
На мою думку, найхимернішою з усіх відомих мені спроб довести існування Бога, було застосування баєсівських доказів у книзі Стівена Анвіна «Імовірність Бога». Я довго сумнівався, чи взагалі варто починати з ним полеміку, позаяк цей доказ слабший і менш освячений авторитетом старовини, ніж інші. Проте книга Анвіна крім того, що з часу публікації 2003 року привернула значну медійну увагу, ще й дає можливість зв’язати докупи кілька пояснювальних ланцюжків. Ідея Анвіна мені подобається, адже, як говорилося в другому розділі, я переконаний, що існування Бога — це звичайна наукова гіпотеза, яка в принципі може бути перевірена. До того ж чудернацька спроба Анвіна дати кількісну оцінку ймовірності існування Бога не може не повеселити.
Схоже, підзаголовок книги — «Простий розрахунок, який доводить абсолютну істину» — був пізніше доданий видавництвом, позаяк тексту Анвіна не притаманна наскільки зухвала самовпевненість. Книга являє собою щось на кшталт пояснення теореми Баєса на пальцях, тому цілком слушно могла бути названа «Теорема Баєса для початківців», у якій існування Бога просто використано як напівжартівливий приклад. Анвін так само міг скористатися прикладом вигаданого вбивства, щоб продемонструвати, як працює теорема. Детектив збирає докази. Відбитки пальців на пістолеті вказують на місіс Пікок. Переведемо цю підозру в кількісний формат, надавши їй числову ймовірність. Однак у професора Плама був мотив підставити її. Віднімемо від імовірності провини місіс Пікок відповідну цифру. За результатами судмедекспертизи стало відомо, що з 70-відсотковою імовірністю постріл зробили з великої відстані й при цьому влучили точно в ціль. Така майстерність вимагає військової підготовки. Додамо відповідну кількісну величину до ймовірності провини полковника Мастарда. Проте найпереконливіший мотив для вбивства був у отця Ґріна23, тож підвищимо ймовірність його провини. Але ж довга біла волосина на одязі жертви могла належати тільки міс Скарлет… і так далі. У голові детектива закручується клубок більш-менш суб’єктивно оцінених імовірностей провини різних осіб, які змушують його метатися то в один, то в інший бік. Теорема Баєса дає йому змогу звести все воєдино. Це математичний інструмент, який дозволяє поєднати багато різних оцінкових імовірностей і отримати остаточний результат, імовірність якого матиме власну кількісну оцінку. Проте, зрозуміло, якість остаточного вердикту визначається якістю початкових чисел, підставлених у формулу. Зазвичай їх отримують шляхом суб’єктивної оцінки з усіма потенційними недоліками цього методу. Тут спрацьовує принцип «що посієш, те й пожнеш», або GIGO («Garbage In, Garbage Out» — «сміття на вході, сміття на виході»), який особливо слушний (і це м’яко кажучи) для Анвінового прикладу з існуванням Бога.
Анвін займається консультуванням з управління ризиками, пропагуючи метод Баєсового висновування на противагу іншим статистичним методам. Теорему Баєса він ілюструє не прикладом убивства, а за допомогою найскладнішого з відомих випробувальних завдань — існування Бога. План автора такий: розпочати з цілковитої невизначеності, яку він кількісно інтерпретує як рівну 50-відсоткову ймовірність існування та неіснування Бога. Далі він наводить шість дотичних до цього питання фактів, яким присвоює числову вагу, вводить усі шість чисел у Баєсову формулу та дивиться, що з цього вийшло. Заковика в тому, що (повторюся) шість Анвінових коефіцієнтів утворені не в результаті вимірювання, а на основі його особистих міркувань, яким він присвоїв числові значення суто заради прикладу. Ось ці шість фактів: