Зворушливо-кумедна розповідь Дугласа Адамса про його власне навернення до радикального атеїзму — він наполягав на вжитку саме прикметника «радикальний», аби ніхто помилково не зарахував його в агностики, — слугує промовистим свідченням потенціалу дарвінізму відкривати очі на невидиму реальність. Сподіваюся, мені вибачать за самовихваляння, яке ви знайдете в наведеній нижче цитаті. Виправдаюся тим, що навернення Дугласа до атеїзму під впливом моїх попередніх книг, перед якими не ставилася мета кого-небудь навертати, спонукало мене присвятити йому цю книгу та спробувати в ній переконати інших. В інтерв’ю, опублікованому після його смерті в книзі «Лосось сумніву», Адамса запитали, як він став атеїстом. Спершу він розповів, як прийшов до агностицизму, після чого продовжив:
І я думав, думав і думав. Проте мені просто бракувало знань, щоб до чого-небудь додуматися. Ідея бога здавалася вкрай сумнівною, однак я не знав про існування якого-небудь іншого задовільного пояснення життя, всесвіту та всього, що існує, яке могло б зайняти її місце. Та я не здавався і все читав, читав і читав. І десь на початку четвертого десятка натрапив на еволюційну біологію, викладену в книгах Річарда Докінза «Егоїстичний ген» та «Сліпий годинникар». І тоді зненацька (здається, під час другого прочитання «Егоїстичного гена») все стало на свої місця. Така неймовірно проста ідея, але вона за допомогою природних чинників пояснює виникнення всієї неосяжної і приголомшливої складності життя. Щиро кажучи, благоговіння, яке викликають у деяких людей релігійні переживання, має жалюгідний вигляд на тлі того благоговіння, яке мені вселила ця концепція. Нізащо не проміняю благоговіння від розуміння на благоговіння від незнання59.
Неймовірно проста ідея, яка так захопила Адамса, вийшла, звісно ж, не з-під мого пера. Це була Дарвінова теорія еволюції шляхом природного добору — найдосконаліший науковий інструмент для пробудження свідомості. Дугласе, як же мені тебе бракує! Ти мій найкмітливіший, найдотепніший, найвідкритіший, найрозумніший і, можливо, єдиний неофіт. Сподіваюся, що ти б щиро посміявся, читаючи мою книгу, хай навіть не настільки, як доводилося мені сміятися з твоїх.
Добре обізнаний із наукою філософ Деніел Деннетт зауважив, що теорія еволюції суперечить одній із найдавніших ідей, у яку ми віримо: «…думці про те, що створити меншу річ може тільки більша, вишуканіша й розумніша річ. Я називаю цей підхід “теорією перетікання користі від більшого до меншого”. Хіба можна уявити, щоб спис виготовив зброяра, підкова створила коваля або глечик виліпив гончаря?»60 Відкривши реалістичний процес, який, усупереч нашому здоровому глузду, здатен витворювати з простого складніше, Дарвін здійснив революцію в людському мисленні й дав нам до рук потужний інструмент, щоб пробуджувати свідомість інших людей.
Потреба в такому засобі насправді дуже сильна, навіть коли йдеться про найсвітліші уми різних галузей науки за межами біології. Фред Гойл був блискучим фізиком і космологом, але його глибоко помилкова метафора надсучасного авіалайнера та інші біологічні помилки, зокрема сприйняття викопних решток археоптерикса як містифікації, свідчать, що і його свідомість потребувала пробудження шляхом ознайомлення з теорією природного добору. Гадаю, що на інтелектуальному рівні він розумів, у чому полягає головна теза цієї теорії. Але, щоб осягнути її глибину та силу, потрібно, мабуть, зануритися в неї, просякнути нею, віддатися на волю її плину.
Інші науки також здатні викликати в нас прозріння. Наприклад, астрономія, якою займався Фред Гойл, у прямому й переносному сенсах указує нам на наше місце, втискаючи наше роздуте самолюбство у крихітну сцену, на якій розігрується наше життя і яка становить собою лише піщинку серед незліченної кількості інших уламків від величезного космічного вибуху. Геологія нагадує нам, наскільки коротке наше існування — і як індивідів, і як біологічного виду. Вона змінила свідомість Джона Раскіна й 1851 року викликала його незабутній крик душі: «Якби ж геологи залишили мене в спокої, моє життя було б прекрасним, бо його отруюють їхні пекельні молотки. Мені вчувається їхній дзенькіт у ритмі кожного біблійного вірша». Еволюція теж перевертає наше звичайне сприйняття часу, що й не дивно, адже вона розгортається в геологічних часових масштабах. Однак дарвінівська теорія еволюції, зокрема ідея природного добору, на цьому не зупиняється. Вона розвіює ілюзію задуму в галузі біології та вчить нас ставитися з недовірою до будь-яких гіпотез про задум у фізиці та космології. Мабуть, саме це мав на увазі фізик Леонард Саскінд, коли писав: «Я не історик, але наважуся висловити свою думку: насправді, сучасна космологія почалася з Дарвіна та Воллеса. На відміну від своїх попередників, вони запропонували пояснення нашого існування, яке повністю відкидало втручання надприродних суб’єктів… Ці двоє вчених задали зразок не тільки для наук про життя, а й для космології»61. Серед інших фізиків, яким немає потреби пробуджувати свідомість за допомогою теорії еволюції, можна згадати Віктора Стенджера, чию книгу «Чи знайшла наука Бога?» (його відповідь — «ні») дуже рекомендую, та Пітера Еткінза, чия книга «Знову про креаціонізм» стала моїм улюбленим зразком наукової поезії в прозі.