Гортаючи книгу Товариства сторожової вежі, натрапляємо на розповідь про рослину, яка називається «люлькою голландця» (Aristolochia trilobata, інша назва — хвилівник), усі частини якої наче зумисне продумані так, щоб ловити комах, осипати їх пилком, а потім відпускати з миром до іншої люльки голландця. Витонченість будови квітки спонукала авторів поставити питання: «І все це створила випадковість? Чи розумний творець?» Повторюся знову: ні, певна річ, не випадковість; але й розумний задум не становить адекватної альтернативи випадковості. Природний добір — не тільки єдине економне, правдоподібне й елегантне розв’язання проблеми, а й насправді єдина дієва альтернатива, яка будь-коли висувалася на противагу випадковості. Проти розумного задуму можна висунути ті самі заперечення, що й проти випадковості: його не можна вважати правдоподібним розв’язанням проблеми статистичної неймовірності. Що вища неймовірність організму, то менш імовірно, що його створив розумний творець. По суті, ідея розумного задуму лише ускладнює проблему. Адже факт існування творця відразу породжує ще більшу проблему його власного походження. Будь-яка істота, здатна свідомо створити щось настільки неймовірне, як люлька голландця (або всесвіт), сама собою повинна бути ще більш неймовірною, ніж люлька голландця. Замість того, щоб розірвати безкінечний ланцюжок причин і наслідків, ідея Бога підступно подвоює складність завдання.
Перегорнімо ще кілька сторінок книги й натрапляємо на пишномовну розповідь про гігантську секвою (Sequoiadendron giganteum), до якої я маю особливі почуття, адже таке дерево росте в моєму саду. Хоч за всіма мірками це малюк (йому ледь більше 100 років), проте вже найвища рослина в околицях. «Стоячи біля стовбура секвої і дивлячись угору, людина відчуває свою малість перед величчю і могутністю дерева. Хіба можна сумніватися в тому, що цей величний гігант та крихітна насінина, з якої він виростає, були створені творцем?» Якщо ви вважаєте, що єдиною альтернативою випадковості є розумний задум, то так, сумніватися не має сенсу. Проте автори з невігластва або небажання зовсім забули згадати про реалістичну альтернативу — природний добір.
Щоб рости, всі рослини — від крихітного очного цвіту до гігантської секвої — потребують енергії, яку добувають завдяки процесу, що називається фотосинтезом. Знову слово Товариству сторожової вежі: «Один біолог розповів: “Щоб відбувся фотосинтез, мають поєднатися близько сімдесяти різних хімічних реакцій. Це справжнє диво”. Зелені рослини інколи називають “природними фабриками” — миловидими, безшумними, екологічними підприємствами, які виробляють кисень, очищують воду та годують світ. І їх створила випадковість? Чи можливо в таке повірити?» Звісно, неможливо; але якщо без кінця-краю наводити приклади, то ми зрештою нікуди не прийдемо. У креаціоністів завжди однакова «логіка»: вони обирають те чи те явище природи, демонструють його надмірну статистичну неймовірність, складність, красу й велич, а потім заявляють, що його не могла створити випадковість. А якщо не випадковість, то тільки творець. У науки теж є готова (і завжди однакова) відповідь на цю хибну логіку. Розумний задум — не єдина альтернатива випадковості. Значно кращою альтернативою є природний добір. Ба навіть задум не можна вважати справжньою альтернативою, позаяк він породжує ще більшу проблему: хто створив творця? Як випадковість, так і розумний задум не в змозі запропонувати задовільного розв’язання проблеми статистичної неймовірності, бо перша власне і становить проблему, а другий неминуче до цієї проблеми скочується. Реалістичне і до того ж єдине на сьогодні відоме розв’язання проблеми — природний добір. Мало того, це надзвичайно вишукане та дієве її розв’язання.
Що ж такого особливого в природному доборі, що дозволяє йому успішно розв’язати проблему неймовірності, перед якою з самісінького початку склали зброю випадковість та розумний задум? Річ у тім, що природний добір — це накопичувальний процес, який дробить проблему неймовірності на невеликі фрагменти. На кожен із них припадає невелика частка загальної неймовірності, яка не настільки значна, щоб робити подію неможливою. Якщо всі ці малоймовірні події вишикувати в ряд, то кінцевий результат усього ланцюжка надзвичайно неймовірний — неймовірний настільки, що не може бути досягнутий за допомогою випадковості. Саме з кінцевого результату креаціоніст робить свою заяложену платівку. Але тим самим він не схоплює самої суті еволюціоністської тези, позаяк розглядає (гадаю, цього разу жінки не образяться за чоловічий рід) реалізацію всього статистично вкрай малоймовірного сценарію як одноразову, миттєву подію. Він так і не збагнув, яким потенціалом наділене поступове нагромадження.