Проте навіть якщо буде знайдено неспрощувано складне утворення, яке не залишить каменя на камені від дарвінізму, хто сказав, що воно так само не знищить ущент теорію розумного задуму? Мало того, воно вже її зруйнувало, бо, як я неодноразово наголошував, хоч як мало нам відомо про Бога, достеменно відомо одне: він має бути надзвичайно й неспрощувано складним!
Вишукувати конкретні приклади неспрощуваної складності — засадничо ненауковий підхід до справи. Це лише окремий випадок аргументу про незнання, який базується на тій самій хибній логіці, що й стратегія «Бога білих плям», засуджена богословом Дітріхом Бонгеффером. Креаціоністи старанно вишукують прогалини в сучасних знаннях або розумінні природи. Якщо пошуки увінчуються успіхом, вони висувають припущення, що виявлена ними прогалина заповнюється Богом. Розважливих богословів на кшталт Бонгеффера непокоїло те, що мірою поступу науки кількість прогалин прогресивно зменшується, а перед Богом відкривається невтішна перспектива залишитися без роботи або без схованки. Науковців хвилює зовсім інше. Для них — звична річ визнавати своє незнання, ба навіть тішитися ним як викликом для подальших успіхів. Як написав мій друг Метт Рідлі: «Більшості науковців нудно від того, що вони вже знають. Їх якраз вабить невідоме». Містики знаходять насолоду в таємницях і хочуть, щоб вони й далі лишалися нерозкритими. Науковців же таємниці цікавлять з іншої причини: завдяки таємницям, їм є чим зайнятися. Якщо говорити більш загально, то одним зі справді негативних наслідків релігії є те, що вона звеличує невігластво як чесноту.
Справжня наука не соромиться визнавати, що на якісь питання, тимчасово оповиті серпанком загадковості, вона ще не має відповіді. У цьому світлі мають убогий вигляд пропагандисти креаціонізму, чия головна стратегія — вишукувати прогалини в науковому знанні й пропонувати заповнити їх «розумним задумом» без будь-яких позитивних аргументів на користь своєї пропозиції. Наведений далі приклад я вигадав сам, але він типовий для креаціонізму: «Ліктьовий суглоб дрібноплямистої жаби неспрощувано складний. Жодна з його частин не може бути корисною для тварини окремо від інших. Хіба можливо, щоб лікоть цієї жаби постав у результаті дрібних поступових змін?» Якщо науковець не готовий дати негайну та вичерпну відповідь, креаціоніст відразу озвучує заздалегідь готовий висновок: «Ну добре. Отже, альтернативна теорія — “розумний задум” — виходить переможцем». Зверніть увагу на цю дефективну логіку: якщо теорія А не здатна відповісти на якесь конкретне питання, теорія B визнається істинною. Цікаво, що цю логіку чомусь не застосовують у зворотному напрямку. Нам пропонують прийняти альтернативну теорію, навіть не перевіряючи, чи здатна вона відповісти на те конкретне питання, перед яким відступила попередня теорія. Ученню про розумний задум (РЗ) дають карт-бланш, звільняючи від виконання всіх тих вимог, які висуваються до теорії еволюції.
Однак я зараз наголошую на іншому: підступи креаціоністів отруюють науковцям їхнє природне (ба навіть неодмінне) задоволення від (тимчасового) незнання. Суто політичні міркування можуть змусити сьогоденного науковця утриматися від заяви: «Гм, цікаве питання. А й справді, як у предків дрібноплямистої жаби сформувався ліктьовий суглоб? Я не спеціалізуюся на цих тваринах, тому мушу сходити в університетську бібліотеку, щоб ознайомитися з літературою про них. Із цього може бути чудова тема для дипломної роботи мого студента». Щойно він це скаже й не встигне ще студент сісти за дослідження, як з’явиться креаціоністський памфлет, який у своєму заголовку автоматично сурмитиме про перемогу неперевіреної альтернативи: «Дрібноплямисту жабу міг створити тільки Творець».
Таким чином, між методологічною потребою науки шукати білі плями в знанні, щоб спрямовувати на них дослідницькі зусилля, та потребою РЗ знаходити такі білі плями, щоб автоматично проголошувати свою перемогу, встановився прикрий зв’язок. Саме через те, що РЗ не має самостійних доказів на свою користь, а просто, наче бур’ян, паразитує на ділянках, до яких не дійшли руки науковців, його прибічники неоковирно стежать за науковцями, які знаходять прогалини в своєму знанні, щоб зайнятися їх вивченням. У цьому питанні наука об’єднується з просунутими богословами на кшталт Бонгеффера проти спільного ворога — наївного популістського богослов’я та культу білих плям, характерного для вчення про розумний задум.