Логіка креаціоністів приблизно така: «Я, [такий-то], особисто не можу збагнути, як [такий-то організм] міг розвинутися шляхом поступових змін. Таким чином, цей організм неспрощувано складний. А отже, він створений за задумом». Достатньо викласти їхню логіку без прикрас, як відразу стає очевидною її вразливість, якщо якийсь науковець знайде проміжну ланку або принаймні уявить її ймовірну форму. Але навіть якщо жоден науковець не запропонує вичерпного пояснення, дуже рано з цього робити висновок, нібито «розумний задум» краще впорається із завданням. В основі теорії «розумного задуму» лежать міркування лінощів та пасивності — це і є класичний культ «Бога білих плям». Раніше я називав такий підхід «доказом власного безсилля».
Уявіть, що ви спостерігаєте за виконанням дивовижного трюка. Скажімо, відомі штукарі Пен і Теллер виконують свій класичний фокус, одночасно стріляючи один в одного з пістолетів і ловлячи кулі зубами. Уживаються ретельні заходи, щоб усунути будь-які можливості для ошуканства: перш ніж зарядити пістолі, на кулях видряпуються насічки, а за всією процедурою зблизька спостерігають незаангажовані представники аудиторії, які розуміються на вогнепальній зброї. У підсумку, мічена куля, яку зарядили в пістоль Теллера, опиняється в роті Пена, а мічена куля з пістоля Пена — в роті Теллера. Я, [Річард Докінз], не можу навіть уявити, як виконавці могли змахлювати. Із глибин донаукових центрів мого мозку вириваються сигнали «доказу власного безсилля», які майже змушують мене виректи: «Це диво, яке не має наукового пояснення. А отже, воно надприродне». Проте тоненький голосок наукової освіти нашіптує іншу думку. Пен і Теллер — ілюзіоністи вищого класу. Їхній трюк має цілком раціональне пояснення. Річ тільки в тім, що я надто недосвідчений, неуважний або вбогий уявою, щоб знати його. І це правильна реакція на трюк ілюзіоніста. Так само правильною буде ця реакція на біологічне явище, котре здається неспрощувано складним. Люди, які від власного подиву, зумовленого природним явищем, квапливо звертаються до надприродних причин, нічим не кращі за недотепу, який, побачивши, що ілюзіоніст «зігнув» ложку, починає вірити в «паранормальне».
Шотландський хімік Александер Грем Кернс-Сміт у книзі «Сім ключів до розгадки походження життя» підкріплює мою тезу, проводячи аналогію з аркою. Арка, зведена без будівельної суміші з грубо отесаного каменю, може бути міцною спорудою навіть без додаткових опор. Проте вона буде неспрощувано складною: якщо витягнути бодай один камінь, вся споруда обвалиться. Виникає питання: як же її збудували? Для цього можна було спершу накласти велику купу каміння, після чого обережно видаляти з неї зайві камені, без яких вона не впаде. Загалом існує багато різних споруд, які вважаються «неспрощуваними» в тому сенсі, що не встоять, якщо видалити з них принаймні одну частину, але які були зведені за допомогою риштовання, котре після завершення робіт прибрали, через що його більше не можна бачити. Коли будівництво завершено, демонтаж риштовання не призводить до обвалу споруди. Так само буває в процесі еволюції: орган чи утворення, яке ви зараз розглядаєте, могли мати допоміжне риштовання в організмі предка, яке згодом відпало.
Ідея «неспрощуваної складності» не нова. Але саму цю фразу 1996 року вигадав креаціоніст Майкл Бігі62. Йому ставлять у заслугу (якщо це можна назвати заслугою) просування креаціонізму в нову галузь біології — біохімію та клітинну біологію, — яку він, мабуть, вважав перспективнішим угіддям для полювання на білі плями, ніж царину очей та крил. Його найбільшим (хоч і дуже вбогим) успіхом у пошуку прикладів неспрощуваної складності вважається джгутиковий двигун бактерії.
Джгутиковий двигун бактерії — справжнє диво природи. Він приводить у рух єдиний відомий у природі приклад (якщо не враховувати створені людьми технології) вільнообертової осі. Колеса у великих тварин, гадаю, навіть я визнав би прикладом справжньої неспрощуваної складності — і через це вони не існують. Адже як можна провести через підшипникове з’єднання нервові волокна та кровоносні судини?26 Джгутик — це ниткоподібний пропелер, за допомогою якого бактерія пробурює собі шлях крізь товщу води. Слово «пробурює» я вжив умисно замість слова «пливе», бо на рівні мікросвіту бактерій вода не здаватиметься м’якою рідиною, як для нас. Для них вона здаватиметься своєрідною патокою, желе чи навіть піском, крізь який бактерія пробурює або прокопує собі шлях. На відміну від джгутиків більших організмів, наприклад, із царства найпростіших, джгутик бактерії не просто звивається, як батіг, чи гойдається, як весло: це справжня вільнообертова вісь, яка неперервно крутиться в одному напрямку всередині підшипника, а приводить її в рух унікальний крихітний молекулярний двигун. По суті, в ньому на молекулярному рівні застосовуються ті самі принципи, що й у роботі м’язів, але у вигляді вільного обертання, а не періодичних скорочень27. Його інколи вдало описують як крихітний забортовий двигун, хоч у такому випадку доводиться визнати, що за всіма технічними мірками він надзвичайно неефективний (що досить дивно для біологічного організму).