Не наводячи жодних обґрунтувань, пояснень чи підтверджень, Бігі просто проголошує, що джгутиковий двигун бактерій слід вважати неспрощувано складним. Позаяк він ухиляється від наведення доводів на підтримку своєї тези, можна запідозрити, що йому просто бракує уяви. Далі він заявляє, що ця проблема оминається увагою в спеціалізованій біологічній літературі. Безпідставність цього закиду була промовисто й нищівно (для Бігі) продемонстрована й офіційно зафіксована на судовому процесі в Пенсільванії суддею Джоном Джоунсом ІІІ, на якому Бігі виступав експертом на боці групи креаціоністів, котрі спробували ввести вчення про розумний задум у програму викладання біології в місцевій державній школі. Сам суддя назвав цю спробу «абсолютним безглуздям», заживши своїм рішенням та словами довгочасної слави. Втім, це була не остання неприємність для Бігі на цьому судовому засіданні, як ми переконаємося далі.
Щоб довести неспрощувану складність певного утворення, насамперед потрібно продемонструвати, що жодна з його частин не здатна самостійно давати користь. Тобто, щоб кожна з них стала чимось корисною, потрібна одночасна поява всіх разом (Бігі особливо подобалося проводити аналогію з мишоловкою для демонстрації цього принципу). Насправді ж молекулярним біологам зовсім не важко знайти частини, які функціонують окремо від усього цілого як у випадку джгутикового двигуна, так і в випадку інших органів, які Бігі наводив як гадані приклади неспрощуваної складності. Це чудово продемонстрував Кеннет Міллер з Університету Брауна, навівши, на мою думку, найбільш убивчий аргумент проти «розумного задуму», убивчість якого не в останню чергу пов’язана з тим, що він сам набожний християнин. Я часто рекомендую його книгу «У пошуках Дарвінового Бога» набожним людям, яких одурманив Бігі.
Розглядаючи роторний двигун бактерії, Міллер звертає нашу увагу на механізм, який називається системою секреції ІІІ типу (Type Three Secretory System — TTSS)63. Вона не призначена для роторного руху. Це одна з кількох систем, що їх використовують бактерії-паразити для викидання назовні токсичних речовин, щоб отруїти організм свого носія. У масштабах людського організму дію цієї системи можна порівняти із вливанням чи випорскуванням рідини крізь отвір. Але ця аналогія оманлива, бо в мікросвіті бактерії все має дещо інший вигляд. Кожна молекула секретованої рідини — це великий білок, який має тверду тривимірну будову й розмір, сумірний із розміром самої TTSS. Тобто для бактерії ця молекула радше нагадує скульптуру з твердого матеріалу, ніж рідину. Кожна молекула окремо виштовхується назовні крізь ретельно підігнаний для цього механізм, який більше нагадує механізм торговельних автоматів із продажу іграшок або пляшок, ніж простий отвір, крізь який «витікає» речовина. Сам механізм подачі у бактерії складається з невеликої кількості молекул білка, кожна з яких за своїм розміром та будовою сумірна з молекулами, які подаються через нього. Цікаво, що багато бактерій, безпосередньо не споріднених між собою, мають схожі «механізми подачі». Вочевидь, гени, які відповідають за нього, були «скопійовані та вставлені» з однієї бактерії в іншу, адже бактерії мають таку дивовижну здатність. Проте це вже тема для окремої розмови, а нам треба продовжувати.
Білкові молекули, з яких складається TTSS, дуже схожі на компоненти джгутикового двигуна. Цей факт наштовхує еволюціоніста на думку, що компоненти TTSS на певному етапі еволюції джгутикового двигуна були залучені для виконання нової, але не чужої їм функції. Якщо врахувати, що TTSS протягує молекули по своєму каналу, не дивно, що в ній використовується примітивна версія того самого принципу, за допомогою якого джгутиковий двигун тягне молекули осі по колу. Із цього стає очевидно, що основні компоненти джгутикового двигуна існували й функціонували ще до появи самого двигуна. Залучення наявних механізмів для виконання нової функції — це самоочевидний шлях, яким на перший погляд неспрощувано складна структура може зійти на вершину піку Неймовірний.