Звісно, залишається ще багато дослідницької роботи, але я переконаний, що її буде виконано. На щастя, науковці — не ледарі, які до всього безоглядно застосовують одне й те саме підручне пояснення на кшталт прибічників «теорії розумного задуму». Ось приблизний приклад звернення, яке прибічники цієї «теорії» адресують науковцям: «Якщо не можете зрозуміти, як щось функціонує, не переймайтеся: просто викиньте проблему з голови та скажіть, що так Бог захотів. Не знаєте, який механізм дії нервового сигналу? От і добре! Не розумієте, як у мозку відкладаються спогади? Ще краще! Фотосинтез — приголомшливо складний процес? Та це ж чудово! Не йдіть на роботу й не сушіть над цим голову. Просто махніть рукою і зваліть усе на Бога. Любі дослідники, для чого ж мучитися над цими таємницями природи? Та просто надішліть нам їх список, бо в нас є для них застосування. Не знищуйте таке цінне невігластво своїми дослідженнями. Адже нам потрібні ці чудесні прогалини, щоб переховувати в них Бога». Святий Августин заявив про це досить відверто: «Існує ще один вид спокуси, яка становить ще більшу небезпеку. Це недуга допитливості. Саме вона будить у нас бажання вивчати й розкривати таємниці природи; таємниці, які лежать за межею нашого розуміння, які не можуть принести нам нічого корисного та які людина не повинна навіть хотіти з’ясувати» (цит. за Freeman 2002).
Ще один із прикладів гаданої «неспрощуваної складності», який полюбляє наводити Бігі — імунна система. Ось як цей аргумент побачив на судовому процесі суддя Джоунс:
Під час перехресного допиту професору Бігі поставили питання, чи досі він дотримується своєї думки, висловленої 1996 року, що науці ніколи не вдасться знайти еволюційне пояснення, як виникла імунна система. До його уваги надали 58 рецензованих публікацій, дев’ять книг і кілька підручників з імунології, в яких були розділи про еволюцію імунної системи; попри це він і далі відкидав будь-які докази еволюції на тій підставі, що їх недостатньо і що все це «не те».
Під час перехресного допиту, проведеного головним юрисконсультом позивачів Еріком Ротшильдом, Бігі неохоче зізнався, що не читав більшості з 58 рецензованих статей, які йому надали. Що й не дивно, адже в такій царині, як імунологія, важко розібратися. Зате неприпустимо те, що Бігі, не читавши, відкидав усі ці дослідження як «безплідні». Ясна річ, вони безплідні, якщо ставити за мету вести агітацію серед легковірного народу та політиків, а не відкривати важливі істини про те, як влаштований реальний світ. Вислухавши Бігі, Ротшильд красномовно підсумував усе, що було на думці в кожної порядної людини, яка перебувала в судовій залі:
На наше щастя, існують науковці, які шукають відповіді на питання про походження імунної системи… Це наш захист від виснажливих і смертельних хвороб. Люди, з-під чийого пера вийшли ці книги та статті, за свою важку роботу не отримують ні слави, ні гонорарів за публікації, ні запрошень виступити перед великими аудиторіями. Але саме завдяки їхнім зусиллям ми в змозі стримувати й лікувати тяжкі тілесні недуги. А професор Бігі, зі свого боку, разом з усіма іншими прибічниками розумного задуму навіть пальцем не поворухнув, щоб посприяти зростанню наукового, зокрема медичного знання. Ще й переконує майбутні покоління теж розслабитися64.
Американський генетик Джеррі Койн у рецензії на книжку Бігі написав: «Чого достеменно вчить нас історія науки — то це того, що ми зрештою опинимося в глухому куті, якщо своє невігластво позначатимемо терміном “Бог”». Або ж можна процитувати одного красномовного блогера, який прокоментував нашу з Джеррі Койном статтю про розумний задум, опубліковану в газеті «Guardian»:
Звідки взагалі взялася думка, що Бог — це пояснення? Адже все якраз навпаки. Бог — це нездатність пояснити, це стенання плечима, це «звідки я знаю?», замасковане під духовність та ритуал. Якщо людина приписує щось Богові, загалом це означає, що вона уявлення не має, як так сталося, тому пояснює це «щось» якимось недосяжним і незбагненним небесним духом. А запитай у неї, звідки взявся цей небесний чувак, то готовий закластися, що почуєш розмиту псевдофілософську відповідь, нібито він завжди був або існує за межами природи. Цим, ясна річ, нічого не пояснюється65.
Дарвінізм відкриває нам очі на ще один факт. Хоч сформовані еволюцією органи на перший погляд здаються вишуканими й ефективними, у них можна виявити чимало недоліків. І саме цього слід було очікувати від утворень, що мають еволюційну історію, тоді як такого роду недоліків не повинно бути в спроектованих творінь. Приклади недосконалих органів я розглядав у своїх інших книгах. Зокрема, зворотний гортанний нерв своїм обхідним і проблемним шляхом, яким досягає пункту призначення в нашому організмі, виказує свою еволюційну історію. Багато людських недугів — біль у попереку, грижі, випадання матки та вразливість до синуситу — безпосередньо пов’язані з тим, що ми зараз використовуємо для прямоходіння тіло, яке протягом сотень мільйонів років відшліфовувалося для пересування на чотирьох кінцівках. Дарвінізм також відкриває нам очі на жорстокість і марнотратність природного добору. Хижаки в природі здаються бездоганно «спроектованими», щоб ловити здобич, а здобич — бездоганно «спроектованою», щоб тікати від хижаків. Тож на чиєму боці Бог66?