Були висловлені два пояснення особливої сприятливості нашої планети для життя. Згідно з теорією задуму, Бог створив наш світ, розмістив його в зоні Золотоволоски й цілеспрямовано підлаштував під нас усі інші деталі. Антропний підхід пропонує альтернативне пояснення, яке несе на собі певний відбиток дарвінізму. Більшість планет всесвіту перебувають за межами зони Золотоволоски своїх зірок, а тому не придатні для життя. Відповідно, на жодній із них немає життя. І хоч як мізерна кількість планет зі сприятливими для життя умовами, ми неминуче повинні бути на одній із них, бо інакше б не існували й не вели б цієї вченої розмови.
Дуже дивно, що прибічники релігії захоплюються антропним принципом. Із якоїсь абсолютно незбагненної причини вони вирішили, що він підтримує їхню позицію. Насправді все навпаки. Як і природний добір, антропний принцип являє собою альтернативу гіпотезі про задум. Не вдаючись до жодного вищого задуму, він пропонує раціональне пояснення того факту, що ми перебуваємо в місці, сприятливому для нашого існування. Підозрюю, плутанина в релігійних головах виникає з того, що антропний принцип — єдине пояснення, яке згадується в контексті проблеми, яку він розв’язує — проблеми нашого перебування в сприятливому для життя місці. Та релігійним головам невтямки, що для розв’язання цієї проблеми були висунуті два пояснення: Бог і антропний принцип. Це несумісні альтернативи.
Вода в рідкому стані — звісно, неодмінна передумова для відомої нам форми життя, але самої цієї передумови недостатньо. Потрібно ще, щоб у ній зародилося саме життя, а це подія з надзвичайно низькою ймовірністю. Дарвінова теорія еволюції не зустрічає на своєму шляху жодних серйозних перешкод, починаючи з моменту, коли життя вже виникло. Але як бути власне з його виникненням? Зародження життя — це хімічна подія (або низка подій), під час якої вперше склалися всі потрібні умови для природного добору. Одна з таких потрібних умов і, відповідно, головний інгредієнт життя — носій спадкової інформації, яким може бути молекула ДНК або (ймовірніше) щось, що копіюється, але менш точно, наприклад споріднена з нею молекула РНК. Після появи цього кардинально важливого компонента — якої-небудь генетичної молекули — вже міг розпочатися справжній дарвінівський природний добір, який поступово сформував складні організми. Проте спонтанне, випадкове виникнення першої молекули-носія спадкової інформації багатьом здається неймовірною подією. Мабуть, воно справді було майже таким — дуже-дуже малоймовірним. Зараз ми обговоримо це питання докладніше, позаяк йому присвячено поточний підрозділ.
Походження життя — нині популярний, хоч і спекулятивний предмет дослідження. Для його вивчення потрібно володіти експертними знаннями з хімії, якими я, на жаль, не наділений. Тож мені залишається лише з живим інтересом спостерігати, що відбувається в цій галузі. Не здивуюся, якщо протягом кількох найближчих років хіміки повідомлять, що успішно здійснили нове зародження життя в лабораторії. Проте цього ще не сталося, тож досі залишаються підстави заявляти, що ймовірність такої події була й залишається надзвичайно низькою, хоч принаймні одного разу вона таки відбулася!
За аналогією із зоною Золотоволоски, можна стверджувати, що, попри всю малоймовірність зародження життя, нам відомо, що на Землі ця подія відбулася, адже на ній є ми. Як і в випадку сприятливого температурного режиму, дві гіпотези пояснюють, що сталося: гіпотеза про розумний задум та наукова, або «антропна», гіпотеза. Згідно з прибічниками розумного задуму, диво зародження життя було справою рук Бога, котрий ударив у первинний бульйон божественним вогнем і відправив ДНК (чи її еквівалента) у її величну подорож часом.
Антропна альтернатива цій гіпотезі, як і міркування щодо зони Золотоволоски, базується на статистичній логіці. Науковці покликаються на дивовижні можливості великих чисел. Згідно з сучасними оцінками, у нашій галактиці існує від 1 до 30 мільярдів планет, а таких галактик у всесвіті близько 100 мільярдів. Відкинувши кілька нулів з міркувань практичної обережності, отримуємо консервативну оцінку кількості планет у всесвіті — мільярд мільярдів. Припустімо тепер, що зародження життя, тобто стихійне виникнення чогось на кшталт молекули ДНК, справді має приголомшливо низьку ймовірність. Нехай імовірність цієї події настільки низька, що вона відбувається лише на одній із мільярда планет. Якби хімік звернувся до грантодавчої установи з проектом дослідження, очікувана успішність результату якого становить один зі ста, його б просто засміяли. А тут ми говоримо про один шанс із мільярда. І все-таки… навіть із такими примарними шансами у життя залишається цілий мільярд потенційних планет, і Земля — лише одна з них69.