Те, що відбувається на Землі, можна загалом схарактеризувати як процес оптимізації біологічних видів, який повсякчас триває в усіх закутках планети, на всіх континентах і островах. Можна впевнено прогнозувати, що через десять мільйонів років існуватимуть нові види, які будуть не гірше адаптовані до свого способу життя, ніж нинішні види до свого. Тобто йдеться про повторюваний, передбачуваний, багаторазовий процес, а не про одноразову статистичну удачу, значення якої стає зрозумілим лише в ретроспективі. Завдяки Дарвіну, ми знаємо, що було рушійною силою цього процесу — природний добір.
Антропний принцип безсилий у поясненні всього багатоманіття особливостей живих істот. Для того, щоб дати раду розмаїттю життя на Землі, а надто нав’язливій ілюзії його спроектованості, нам потрібна пояснювальна сила теорії Дарвіна. Але питання походження життя лежить за межами радіуса дії цієї теорії, бо природному добору потрібно, щоб життя вже існувало. Тут на допомогу приходить антропний принцип. Розв’язати унікальну проблему зародження життя ми можемо, врахувавши величезну кількість потенційних місць для його виникнення. Після того, як сталася ця щаслива подія (яку антропний принцип недвозначно допускає), керівну роль перебрав на себе природний добір, принцип дії якого жодним чином не базується на випадковості.
Утім, не можна відкидати можливості, що зародження життя — не єдина велика біла пляма в еволюційній історії, яка заповнюється простою випадковістю, допустимою з погляду антропного принципу. Наприклад, мій колега Марк Рідлі в книзі «Демон Менделя» (яку американські видавці безпідставно перейменували на «Кооперативний ген», ввівши тим самим читачів в оману) висловив думку, що виникнення еукаріотичних клітин (із яких складається наш організм; на відміну від бактерій, вони мають ядро та різні інші складні утворення, зокрема мітохондрії) є підстави вважати ще видатнішим, складнішим і статистично менш імовірним кроком, ніж зародження життя. Може бути, що виникнення свідомості — ще одна велика прірва, подолання якої пов’язане з таким самим рівнем статистичної малоймовірності. Такого роду одноразові події можна пояснити за допомогою антропного принципу приблизно таким чином. Серед мільярдів планет, на яких життя виникло й досягло рівня бактерій, лише невелика група здійснила наступний стрибок, породивши еукаріотичні клітини. А серед цієї групи лише невелика частка зуміла перетнути наступний рубікон, давши початок свідомості. Якщо обидві події справді одноразові, то ми маємо справу не з повсюдним, універсальним процесом на кшталт звичайного еволюційного пристосування. Згідно з антропним принципом, оскільки ми існуємо, складаємося з еукаріотичних клітин і володіємо свідомістю, то нашій планеті випало бути однією з надзвичайно рідкісних планет-щасливиць, які перестрибнули через усі три прірви.
Природний добір працює завдяки тому, що він є накопичувальним і односпрямованим шляхом до вдосконалення. Щоб він розпочався, потрібне певне везіння, але антропний принцип і наявність «мільярдів» доступних планет дає шанс на таку удачу. Можливо, кілька подальших стрибків у еволюційній історії також відбулися не без співучасті удачі, яку обґрунтовує антропний принцип. Хай там як, але розумний задум відверто незадовільний для пояснення життя, позаяк задум у своїй суті не накопичувальний, а отже, породжує ще більші питання, ніж ті, на які відповідає. Він веде нас у нескінченну безвість проблем у дусі метафори з надсучасним авіалайнером.
Ми живемо на планеті, сприятливій для нашої форми життя. І на це є дві причини. Перша з них полягає в тому, що завдяки природному добору життя розвивалося й розквітало в тих умовах, які йому забезпечила саме ця планета. Друга причина пов’язана з антропним принципом. У всесвіті існують мільярди планет. І хоч як мізерно мало серед них таких, що сприятливі для еволюції, наша планета безсумнівно входить до цієї особливої групи. А тепер саме час перенести антропний принцип на давніше минуле, із царини біології — в царину космології.
Ми живемо не тільки на гостинній планеті, а й у гостинному всесвіті. З факту нашого існування випливає, що його фізичні закони достатньо сприятливі, щоб могло виникнути життя. Не випадково, розглядаючи нічне небо, ми бачимо зорі, адже зорі — неодмінна передумова для існування більшості хімічних елементів, без яких не було б життя. Фізики підрахували, що якби закони й константи фізики були хоч на йоту іншими, всесвіт розвивався б так, що життя в ньому було б неможливим. Різні фізики по-різному обґрунтовують цю думку, але висновок у всіх однаковий. Мартін Ріс у книзі «Просто шість чисел» наводить перелік із шести основоположних констант, які однакові по всьому всесвіту. Кожне з цих чисел ретельно дібране в тому сенсі, що, якби воно хоч трохи було іншим, кардинально іншим (і, мабуть, несприятливим для життя) був би і всесвіт29.