До шести величин, які наводить Ріс, входить стала так званої «сильної» ядерної взаємодії, тобто сили, яка зв’язує компоненти атомного ядра та яку потрібно перебороти, щоб «розщепити» ядро. Її позначають літерою E і вимірюють як частку маси ядра водню, яка перетворюється на енергію, коли з атомів водню синтезується гелій. Значення цієї сталої в нашому всесвіті становить 0,007. Схоже на те, що вона повинна бути саме такою, щоб могли існувати хімічні елементи, неодмінні для появи життя. Уся хімія, як відомо, полягає в комбінуванні та рекомбінуванні приблизно 90 доступних у природі хімічних елементів, впорядкованих у періодичну таблицю. Найпростіший і найпоширеніший із них — водень. Усі інші хімічні елементи всесвіту в кінцевому підсумку виникли з водню в результаті ядерного синтезу — складного процесу, який відбувається лише за надзвичайно високих температур усередині зірок (та водневих бомб). Відносно невеликі зірки, розміром із наше Сонце, можуть синтезувати лише легкі елементи на кшталт гелію — другого найлегшого елемента періодичної таблиці після водню. Для досягнення високих температур, за яких відбудеться синтез важчих елементів, потрібні більші й гарячіші зірки, у надрах яких відбуваються ланцюжкові процеси ядерного синтезу, деталі яких свого часу описав Фред Гойл із двома колегами (дивно, що за це досягнення Гойл не отримав своєї частки Нобелівської премії, яка повністю дісталася двом іншим). Час від часу такі великі зірки вибухають (під час вибуху вони називаються надновими), розкидаючи навколо свою матерію, зокрема й елементи періодичної таблиці, у вигляді пилових хмар. Завдяки цьому Земля має вдосталь хімічних елементів, складніших і важчих за всюдисущий водень — елементів, без яких не можливі ні хімія, ні життя.
Для нас важливо, що величина константи сильної взаємодії має вирішальне значення для того, як далеко «вгору» по щаблях періодичної таблиці може сягнути ланцюжкова реакція ядерного синтезу. Якби сильна взаємодія була слабшою (наприклад, 0,006 замість 0,007), то у всесвіті не було б нічого, крім водню, а отже, жодних цікавих хімічних реакцій. Якби ж вона була сильнішою (приміром, 0,008), то у всесвіті не залишилося б водню — усі його атоми синтезувалися б у важчі хімічні елементи. Якби в хімічному складі всесвіту вичерпався водень, не могла б з’явитися і наша форма життя, адже в такому разі не було б води. Тобто ця константа перебуває у своєму значенні Золотоволоски — 0,007: вона якраз така, що вможливлює існування достатнього спектра хімічних елементів, щоб відбувалися цікаві хімічні реакції, здатні підтримувати життя.
Не буду зараз розглядати решту з шести величин Ріса. Висновок для всіх них однаковий. Їхні реальні значення розташовані в числовій зоні Золотоволоски, за межами якої життя неможливе. Як все це пояснити? Як і попереднього разу, в нас є дві відповіді: одна — від теїстів, інша — антропний принцип. Теїст стверджує, що, коли Бог налаштовував світ, він виставив усі основоположні константи на зону Золотоволоски, щоб могло виникнути життя. Приблизно це мало такий вигляд: Бог мав під рукою шість регуляторів, які можна було крутити, налаштовуючи на різні значення, і він виставив їх усі на значення, що входять у зону Золотоволоски. Як і раніше, теїстичне пояснення глибоко незадовільне, позаяк воно не пояснює існування Бога. Бог, здатний вирахувати оптимальні значення шести констант, щоб вони потрапляли в зону Золотоволоски, щонайменше так само малоймовірний, як і гармонійна комбінація значень цих констант, тобто — вкрай малоймовірний. Таким чином, теїстичне пояснення повертає нас до того, з чого ми починали — до проблеми надзвичайно низької ймовірності. Воно не просунуло нас ні на крок на шляху розв’язання проблеми. Тому не бачу жодних варіантів, крім відкидання цього пояснення, хоч не можу не дивуватися, що так багато людей не помічають його проблемності та щиро вдовольняються аргументом про Бога, який крутить регулятори констант на панелі керування.