Так, може. Причому майже все. Бог, здатний невпинно відстежувати й контролювати індивідуальний стан кожної окремої частинки у всесвіті, ніяк не може бути простим. Існування такого Бога саме собою вимагає шалено складного пояснення. Ще гірше (для тези про простоту Бога) те, що, паралельно зі стеженням за електронами, інші закутки його колосальної свідомості реагують на діяння, почуття та молитви кожної живої людської істоти (та всіх інших розумних істот, які, можливо, існують на інших планетах нашої та ще 100 мільярдів інших галактик). До того ж, як говорить Свінберн, Богові щоразу доводиться свідомо стримуватися від втручання і порятунку людей від раку. Він не робить цього, бо: «Якби Бог відгукувався на більшість молитов про порятунок родича від раку, тоді рак не становив би для людства проблеми, яку потрібно розв’язувати». І справді, що б ми тоді робили зі своїм вільним часом?
Не всі богослови настільки радикальні, як Свінберн. Однак і в інших богословських текстах нашого часу можна натрапити на дивовижну думку про простоту гіпотези про Бога. Чітко на цю тему висловився 1996 року Кіт Ворд, на той час королівський професор богослов’я Оксфордського університету, в книзі «Бог, випадковість і неодмінність»:
По суті справи, теїсти стверджують, що Бог — це дуже елегантне, ощадливе й продуктивне пояснення існування всесвіту. Його ощадливість полягає в тому, що існування та природа абсолютно всього, що є у всесвіті, пояснюється однією істотою, яка спричинила й наділила сенсом існування все, зокрема й саму себе. Його елегантність у тому, що з однієї ключової ідеї — ідеї найдосконалішої істоти — раціонально виводиться вся сукупність атрибутів Бога та існування всесвіту в усій його повноті.
Ворд повторює помилку Свінберна, фактично виказуючи своє нерозуміння значення слів «пояснити» та «простий». Мені точно не відомо, чи він справді вважає ідею Бога простою, чи, може, написав вищенаведений уривок у запалі дискусії, не надто вдумуючись у його зміст. Однак сер Джон Полкінгорн у книзі «Наука та християнська віра» цитує такі слова Ворда, в яких останній критикує погляди Томи Аквінського: «Його найбільша помилка полягає в припущенні, що Бог логічно простий — причому не тільки в тому розумінні, що його сутність неподільна, а в значно глибшому сенсі, що те, що є істинним для будь-якої частини Бога, є істинним щодо нього всього. Проте було б цілком логічно припустити, що Бог, будучи неподільним, має складну внутрішню будову». І тут Ворд нарешті має рацію. Біолог Джуліен Гакслі ще 1912 року дав означення складності як «гетерогенності складових частин», яка характеризується особливою функціональною неподільністю71.
З інших праць Ворда стає зрозумілим, наскільки важко людям із богословським мисленням збагнути походження складності життя. Він цитує іншого релігійного науковця — біохіміка Артура Пікока (третього учасника вищезгаданої трійці релігійних науковців Британії), котрий висунув постулат по наявність у живої матерії «схильності до нарощування складності». Ворд характеризує цю схильність як «певне вроджене тяжіння еволюційних змін до підвищення складності». Далі він висловлює припущення, що такий нахил «може випливати з особливостей мутагенезу, які наділяють перевагою складніші мутації». Ворд сам не впевнений у правильності цього припущення, і не дарма. Схильність еволюції до нарощування складності випливає (у тих гілках еволюції, де воно взагалі відбувається) не з якоїсь вродженої схильності до нарощування складності й не з перекосу на користь певного типу мутацій. Її причиною є природний добір — єдиний процес, котрий, наскільки нам відомо, здатний створювати складні об’єкти з простих. Теорія природного добору по-справжньому проста. І так само прості початкові умови, які вона передбачає. Натомість те, що вона пояснює, немислимо складне — складніше за все, що ми можемо уявити, за винятком, звісно, Бога, здатного все це створити.
На нещодавній кембриджській конференції, присвяченій науці та релігії, на якій я виклав аргумент, названий у цій книзі «аргументом надсучасного авіалайнера», мені довелося стати свідком, м’яко кажучи, провалу щиросердої спроби досягти згоди в питанні простоти Бога. Ця подія наштовхнула мене на деякі міркування, якими я б хотів зараз поділитися.