По-перше, мушу сповідатися (тут влучнішого слова не добереш), що спонсором конференції був Фонд Темплтона. Висвітлювати її перебіг запросили ретельно дібрану групу журналістів із Британії та Америки, які спеціалізуються на науці. Серед 18 запрошених доповідачів мені відводилася роль представляти погляди атеїстів. Зі слів одного із запрошених журналістів — Джона Горґена — стало відомо, що їм, крім покриття всіх витрат, за присутність на конференції запропонували щедру суму — 15 000 доларів. Мене це насторожило. У моєму багатому досвіді участі в наукових конференціях ніколи не траплялося випадків, щоб аудиторії (на противагу доповідачам) платили за участь. Якби я про це дізнався раніше, то відразу засумнівався б у доречності участі в конференції. Це могло означати, що Темплтон використовує свої гроші, щоб підкупити журналістів і збити їх із добропорядного шляху. У Горґена згодом виникли такі самі сумніви, тож він присвятив конференції цілу статтю72. Із неї я дізнався прикру річ, що моя анонсована участь у конференції в статусі доповідача спонукала його та деяких інших журналістів відкинути свої сумніви:
Лише британський біолог Річард Докінз, чия участь у зібранні переконала мене та інших колег у серйозності цієї події, критикував релігійну віру за її несумісність із наукою, ірраціональність та шкоду. Решта доповідачів: троє агностиків, один юдей, деїст і дванадцять християн (мусульманський філософ відмовився від участі в останню хвилину) — озвучували ідеї, відверто перекручені на користь релігії та християнства.
Стаття Горґена одночасно й тішить, і насторожує. Попри свої погані передчуття, він виніс деякі цінні висновки з цієї події (як і я, але про це йтиметься далі). Він пише:
Поспілкувавшись із релігійними учасниками конференції, я глибше зрозумів, чому деякі розумні, добре освічені люди приймають релігію. Один журналіст розповів про досвід опанування багатьох мов, інший — про досвід духовної близькості з Ісусом. Моїх переконань ніщо на цій події не змінило, але в інших вони похитнулися. Принаймні один колега зізнався, що його віра захиталася під впливом проведеного Докінзом критичного розтину релігії. Якщо Фонд Темплтона може посприяти навіть такому крихітному кроку до ідеального, на мою думку, світу без релігії, хіба це погано?
Літературний агент Джон Брокмен вдихнув друге життя в статтю Горґена, опублікувавши її на своєму веб-сайті «Edge» (котрий часто називають онлайновим науковим салоном), де вона викликала низку коментарів, зокрема відгук теоретичного фізика Фрімена Дайсона. Я відповів Дайсону, цитуючи його виступ із нагоди здобуття Темплтонівської премії. Подобається це йому чи ні, але, прийнявши Темплтонівську премію, Дайсон дав потужний сигнал світовій громадськості, який, звісно, витлумачили як схвалення релігії одним із найвидатніших фізиків світу.
Я не бачу проблеми в тому, що, як і величезна маса християн, не цікавлюся вченням про Трійцю та історичною достовірністю євангелій.
Але ж те саме міг сказати будь-який науковець-атеїст, якби хотів, щоб його слова звучали по-християнськи. Хіба ні? Я розібрав промову Дайсона на цитати, повставлявши в неї сатиричні звернення уявного автора до представника Фонду Темплтона (виділені курсивом):
Вам цього мало? Хочете чогось серйознішого? Ну добре…
«Я не бачу чіткої межі між розумом і Богом. Розум стає Богом, коли ми його не можемо збагнути».
Може, цього достатньо і я можу повернутися в лабораторію? Ще мало? Гаразд, додам тоді ще таке:
«Навіть у моторошній історії ХХ століття я бачу ознаки прогресивності в релігії. Дві особи, в яких втілилося зло нашого століття — Адольф Гітлер і Йосип Сталін, — були запеклими атеїстами»31.
Тепер відпустите мене?
Дайсону нічого не варто було спростувати саркастичні питання, які читалися між рядками його промови, якби він чітко пояснив, які бачить аргументи на користь віри в Бога, але віри не в розмитому ейнштейнівському дусі, про яку йшла мова в першому розділі та з якою запросто можемо погодитися всі ми. Якщо я правильно зрозумів Горґена, мораль його статті в тому, що на гроші Темплтона відбувається підкуповування науковців. Я більш ніж упевнений у непідкупності Фрімена Дайсона, але його промова з нагоди здобуття премії однаково прикра тим, що започаткувала поганий прецедент для інших. Грошова складова Темплтонівської премії стократ більша за винагороду, яка пропонувалася журналістам за відвідування конференції в Кембриджі. Її розмір умисно встановили вище Нобелівської премії. Мій друг філософ Деніел Деннетт якось по-фаустівськи пожартував: «Річарде, якщо коли-небудь потрапиш у фінансову скруту…»