27
Цікаво, що в деяких комах, зокрема бліх, бджіл та жуків, рух здійснюється за допомогою третього способу організації роботи м’язів. У них літальний м’яз самостійно виконує коливальні рухи, як зворотно-поступальні рухи поршневого двигуна. Якщо інші комахи, приміром сарана, надсилають у м’яз нервові сигнали для здійснення кожного окремого помаху крила (так само, як у птахів), то бджоли відправляють тільки сигнал, який вмикає (або вимикає) їхній поршневий двигун. Зате в бактерій рух здійснюється не у вигляді простого скорочення м’яза (як у птахів) і не у вигляді автономного зворотно-поступального руху (як у бджіл), а у вигляді справжнього обертання ротора. У цьому сенсі вони схожі на електродвигун або двигун Ванкеля.
28
Якщо вас це здивувало, то, напевно, ви опинилися в полоні «північного шовінізму», про який ішлося на с. 120—121.
29
Я вжив слово «мабуть» почасти через те, що нам не відомо, наскільки можуть відрізнятися від нас позаземні форми життя, і ще почасти через те, що, вочевидь, неправильно розглядати наслідки зміни лише однієї константи. Може, існують інші комбінації значень шести констант, які виявляться сприятливими для життя, але, щоб виявити їх, потрібно змінювати константи не поодинці. Проте я на цьому не буду зупинятися, щоб не ускладнювати справу. Тому продовжуватиму, ніби перед нами стоїть велика проблема пояснити ретельну дібраність основоположних констант.
30
У своїй книзі (Susskind, 2006) Саскінд наводить блискучі аргументи на користь застосування антропного принципу до мегавсесвіту. За його словами, ця ідея не до вподоби більшості фізиків, що викликає в мене глибокий подив. Я вважаю її розкішною — можливо, через те, що дарвінізм відкрив мені очі на реальність.
31
Цю наклепницьку тезу ми розглянемо в сьомому розділі.
32
Це звинувачення суголосне ухильницькому підходу NOMA, претензійні положення якого розглянуто в другому розділі.
33
У Британії в аналогічному сенсі вживалася фраза «внутрішньоміські квартали», яку дотепно й уїдливо перефразував Оберон Во на «внутрішньоміські квартали обох статей».
5. Витоки релігії
Із погляду еволюційного психолога, повсюдна надмірність релігійних ритуалів, зокрема витрачені на них час і ресурси та завдані ними біль і страждання, так само промовисто, як і яскраве забарвлення сідниць мавпи-мандрила, свідчать про те, що релігія дає людині адаптивну користь.
Марек Кон
Кожен має улюблену теорію, яка пояснює походження релігії та її наявність у всіх людських культурах. Релігія втішає і розраджує людей, згуртовує, задовольняє наше бажання розуміти сенс свого існування. Невдовзі я повернуся до цих пояснень, але наразі хочу почати з питання, першочергове значення якого ви невдовзі зрозумієте: дарвіністського питання про природний добір.
Ураховуючи, що ми — дітище природного добору, потрібно зрозуміти, які чинники природного добору заохочували в нас потяг до релігії. Особливо актуальне це питання з огляду на еволюційний принцип економії. Релігія дуже марнотратна й пишна, а дарвіністський природний добір зазвичай виявляє і усуває будь-яку надлишковість. Природа — це скупий бухгалтер, який невдоволено видає кожну копійчину, нетерпляче зиркає на годинник, в очікуванні на її повернення, та карає за найменше марнотратство. Невтомно й неперервно, як писав Дарвін, «природний добір щодня, щогодини обстежує по всьому світу найдрібніші зміни, відкидаючи погані, зберігаючи та складаючи добрі, працюючи нечутно, невидимо, де б і коли б тільки не постала до цього нагода, над удосконаленням кожної органічної істоти». Якщо дика тварина заводить звичку займатися чимось непотрібним, природний добір віддасть перевагу її суперникам, які, на відміну від неї, витрачають свій час і енергію на виживання та розмноження. Природа не допускає пустопорожніх розваг. У ній панує дух безжального утилітаризму, навіть якщо на перший погляд здається інакше.
І при всьому цьому хвіст павича може спершу здатися апофеозом пустопорожності. Він явно не сприяє виживанню свого власника. Проте він приносить вигоду генам власника, виділяючи його з-поміж його менш видовищних суперників. Хвіст павича — це рекламне оголошення, яке виправдовує свою вартість на ринку природи тим, що приваблює самиць до того, хто його розмістив. Те саме стосується зусиль і часу, які австралійський птах-наметник витрачає на свій курінь. Для нього це своєрідний зовнішній хвіст, виготовлений зі шматків скла, хмизу, кольорових ягід, квіток і навіть, якщо пощастить, намистин, брязкалець та кришечок від пляшок. Або візьмімо звичку, яка не пов’язана з рекламуванням — наприклад, «мурашіння» — звичку деяких птахів, скажімо сойок, «купатися» у мурашниках або в інший спосіб назбирувати собі мурах на пір’я. Нікому не відомо, яку вигоду приносить мурашіння. Можливо, його функція гігієнічна й пов’язана з видаленням паразитів із пір’я. Є й інші гіпотези, але поки що жодна не має на своєму боці переконливих доказів. Невизначеність у цьому питанні не заважає (і не повинна заважати) послідовникам Дарвіна з високою мірою впевненості припускати, що мурашіння «для чогось» потрібне. Проти цього не заперечуватиме навіть здоровий глузд, але дарвіністська логіка йде ще далі: на її підставі можна обґрунтовано стверджувати, що, якщо птахи не виконуватимуть цього ритуалу, їхні статистичні шанси на генетичний успіх зазнають збитків, хоч ми й не знаємо, як саме це відбудеться. Такий висновок базується на двох засновках: по-перше, природний добір карає будь-яке марнування часу й енергії; по-друге, зі спостережень ми знаємо, що птахи постійно приділяють час і енергію мурашінню. Якщо спробувати виразити цей «адаптаціоністський» принцип в одному реченні, то найкращим претендентом на повноту, хоч і не без надмірності та перебільшення, будуть слова гарвардського генетика Річарда Левонтіна: «Усі еволюціоністи одностайні в тому, що практично неможливо бути більш ефективним за живий організм у його природному середовищі»75. Якби мурашіння не приносило користі для виживання й розмноження, природний добір давно б залишив лише особин, які не марнують на нього час і енергію. Те саме будь-який дарвініст може сказати про релігію. Ось чому слід передусім розглянути її в світлі природного добору.