Релігійні ритуали так само ваблять око еволюціоніста, «як павичі на залитій сонцем галявині» (вислів Дена Деннетта). Релігійна поведінка — це людський аналог мурашіння або будівництва куренів у більшому масштабі. Вона так само поглинає багато часу й енергії та виділяється такою самою надмірною пишнотою, як оперення райського птаха. Релігія може наражати набожного індивіда та інших осіб на смертельну небезпеку. Впродовж історії тисячі людей зазнали тортур за відданість своєму віросповіданню та пережили тяжкі переслідування з боку фанатиків іншого, яке ледь відрізняється від їхнього. Релігія пожирає ресурси, причому інколи в колосальному масштабі. Щоб з’явитися, середньовічні собори вимагали сотень людино-століть роботи, але ніколи не використовувалися ні для житла, ні для якоїсь безсумнівно практичної функції. Чи можна їх назвати своєрідними павичевими хвостами в архітектурі? Якщо так, то кому адресувалося їхнє рекламне оголошення? Духовна музика та церковний живопис майже повністю монополізували доступ до мистецьких талантів Середньовіччя та Ренесансу. Ревні віряни гинули за своїх богів і вбивали заради них інших; сікли свої спини до крові, присягали на довічну безшлюбність або мовчання — і все заради своєї віри. Для чого тоді вона? Яка користь від релігії?
Під «користю» в дарвінізмі зазвичай розуміється збільшення шансів на виживання генів особини. Проте в цьому дарвіністському означенні користі бракує одного уточнення: вона не обмежується генами, які розміщені в організмі конкретної особини. Користь також може бути спрямована на три інші цілі. Одній із них присвячена теорія групового добору, до якої ми повернемося згодом. Друга випливає з теорії, яку я обстоював у книзі «Розширений фенотип»: може виявитися, що особина, за якою ви спостерігаєте, діє під маніпулятивним впливом генів іншої особини, наприклад паразита. Ден Деннетт нагадав нам, що звичайна застуда так само повсюдна серед усіх народів світу, як і релігія, але з цього не випливає, що ця хвороба дає нам користь. Можна навести величезну кількість прикладів, коли паразит маніпулює поведінкою тварини в такий спосіб, щоб збільшити свої шанси поширитися на тіло інших тварин. Цю ідею я узагальнив у своїй «основній теоремі розширеного фенотипу»: «Поведінка тварини покликана збільшувати шанси на виживання генів, які керують цієї поведінкою, незалежно від того, чи розміщені вони в тілі цієї конкретної тварини».