Чи можна назвати релігію своєрідним плацебо, яке пом’якшує стрес і продовжує життя людини? Можливо, хоча в цієї теорії є ціла армія критиків, які вказують, що в багатьох обставинах релігія спричиняє, а не пом’якшує стрес. Важко, наприклад, повірити, що здоров’я католика з пересічним інтелектом, якому не чужі звичайні людські слабкості, покращується від хворобливого почуття провини, яке часто навідується до нього. І мова не тільки про католиків. Американська комедійна актриса Кеті Ледмен зауважила, що «всі релігії однакові. В основі їх — провина, а різняться вони тільки святами». Проте ефект плацебо здається мені недостатнім, щоб пояснити повсюдність феномена релігії в світі. Не думаю, що наші далекі пращури вигадали релігію, щоб пом’якшувати свій стресовий стан. Це занадто слабка причина, щоб пояснити настільки масштабне явище, хоч вона могла відіграти допоміжну роль. Релігія — великомасштабний феномен, який потребує не менш великомасштабної причини.
Інші теорії не відповідають дарвінівському критерію еволюційної адаптивності. Я маю на увазі припущення на кшталт «релігія задовольняє нашу потребу зрозуміти світ і своє місце в ньому» або «релігія втішає». Кожна з них може містити якесь психологічне зерно істини, як побачимо в десятому розділі, але жодна не відповідає дарвіністському критерію. Стівен Пінкер влучно розкритикував теорію втішання у книзі «Як працює свідомість»: «Вона порушує таке питання: чому в процесі еволюції у мозку сформувалася схильність знаходити втіху у віруваннях, у хибності яких він міг легко переконатися? Якщо людина замерзає, їй не дасть утіхи віра в те, що їй тепло; людині, яка опинилася віч-на-віч із левом, легше не стане від упевненості, що перед нею кролик». Щонайменше теорію втішання потрібно перекласти на еволюціоністську мову, але це не так просто, як можна подумати. Психологічні пояснення того, чому людям одні вірування приємні, а інші — неприємні, вказують на безпосередні, а не глибинні причини.
У дарвінізмі часто вимагається розрізняти безпосередні та глибинні причини. Безпосередньою причиною вибуху в циліндрі двигуна внутрішнього згорання є поява іскри на свічці запалювання. Глибинна ж причина стосується мети, з якою вибух був влаштований: щоб виштовхнути поршень із циліндра й тим самим викликати обертання колінчастого вала. Безпосередньо релігія може пояснюватися гіперактивністю якоїсь конкретної ділянки мозку. Проте мене не цікавлять безпосередні причини, тому я не розглядатиму нейрологічну гіпотезу про існування «божої ділянки» в мозку, хоч цю думку не заперечую. Зацікавленим читачам рекомендую ознайомитися з книгою Майкла Шермера «Як ми віримо: Пошуки Бога в наукову епоху», яка містить стислий огляд цієї гіпотези, зокрема тези Майкла Персінґера та інших про те, що релігійні видіння пов’язані зі скроневою епілепсією.
Цей розділ я присвячу пошуку глибинного, еволюційного пояснення феномена релігії. Якщо в мозку існує «божа ділянка», виявлена нейробіологами, то науковцям-дарвіністам тим паче хочеться зрозуміти, які чинники природного добору заохочували її виникнення. Чому ті наші пращури, які мали генетичну схильність до формування «божої ділянки» в мозку, виживали краще й залишали більше нащадків, ніж їхні конкуренти, позбавлені такої схильності? Питання про глибинну еволюційну причину нічим не краще, не серйозніше й не науковіше за питання про безпосередню нейрологічну причину. Просто це те питання, яке нас зараз цікавить.
Дарвіністів також не влаштовують усілякі політичні пояснення існування релігії, наприклад: «Релігія — це інструмент, за допомогою якого правлячий клас пригноблював широкі маси». Безперечно, американських рабів свого часу тішила надія на потойбічне спасіння, пом’якшуючи їхнє невдоволення земним життям, від чого найбільшу користь пожинали рабовласники. Питання про те, чи релігію свідомо створювали цинічні попи або царі, цікаве й заслуговує на увагу істориків. Але це ще не еволюціоністське формулювання питання. Еволюціоністові цікаво знати, чому люди настільки вразливі до чарів релігії, що легко стають жертвами попів, політиків і царів.