• У прадавні часи незаймана жінка народила чоловіка, який не мав біологічного батька.
• Її син-безбатченко звернувся до свого померлого друга на ім’я Лазар, тіло якого вже почало розкладатися і відгонило трупним запахом, після чого Лазар негайно ожив.
• Сам безбатченко ожив через три дні після своєї смерті та поховання.
• Сорок днів по тому він зійшов на вершину пагорба, піднявся в повітря і зник у небі.
• Якщо ви про себе проговорите свої думки, цей чоловік-безбатченко та його «батько» (яким є він сам) почують вас і можуть вам відповісти. Він здатен одночасно чути думки всіх людей на світі.
• Також зазначений чоловік-безбатченко бачить усі ваші вчинки — як добрі, так і погані, — навіть якщо ніхто, крім вас, про них не знає. За них він може нагородити вас й покарати навіть після вашої смерті.
• Незаймана мати цього чоловіка-безбатченка ніколи не помирала, а «вознеслася» своїм тілом у небо.
• Хліб і вино, освячені священиком (котрий повинен обов’язково мати чоловічі статеві органи), «перетворюються» на плоть і кров цього чоловіка-безбатченка.
Що б подумав про цю добірку вірувань неупереджений антрополог, якби вперше дізнався про них, приїхавши в Кембридж для вивчення релігійних уявлень місцевого населення?
Ідея побічних психологічних наслідків цілком очікувано зринула у важливій і динамічній галузі сучасної науки — еволюційній психології80. Еволюційні психологи стверджують, що так само, як око — це сформований у процесі еволюції орган для бачення, а крило — сформований у процесі еволюції орган для літання, мозок — це сукупність органів (або «модулів») для задоволення спеціалізованих потреб з обробки інформації. У ньому є модуль, який обробляє інформацію про родичів, модуль, який відповідає за реципрокні обміни, модуль, який відповідає за співпереживання, і так далі. Релігію можна витлумачити, як побічний наслідок осічки в роботі кількох таких модулів, приміром модулів, що відповідають за: вироблення уявлень про мислення інших людей, формування коаліцій та дискримінацію на користь членів своєї групи на противагу стороннім особам. Будь-який із них може виявитися людським аналогом навігаційної системи нічних метеликів, схильним до осічок того самого роду, що й дитяча легковірність, яку я розглянув раніше. Ще один прибічник теорії релігії як побічного наслідку психолог Пол Блум зауважив, що діти мають природну схильність до дуалістичного мислення. На його думку, релігія — побічний наслідок цього інстинктивного дуалізму. Всі люди, вважає він, а надто діти, дуалісти від природи.
Дуаліст проводить фундаментальне розрізнення між матерією та думкою. Натомість моніст вірить, що думка породжується матерією — тканиною нашого мозку і, можливо, комп’ютерним «залізом» — і не може існувати окремо від матерії. З погляду дуаліста, думка — це безтілесний дух, який оселяється в тілі й потенційно може його покинути, щоб побувати деінде. Психічні розлади дуалісти легко пояснюють «одержимістю злими духами», які тимчасово оселилися в тілі жертви, а отже, можуть бути «вигнані» з нього. Дуалісти за найменшої підстави персоніфікують об’єкти неживої природи, вбачаючи духів і нечисть навіть у водоспадах та хмарах.
Роман Ф. Енсті «Помінялися тілами», опублікований 1882 ро-ку, зрозумілий лише дуалісту, а для закостенілого моніста на кшталт мене описані в ньому події просто не мають сенсу. Герої роману містер Балтітюд і його син одного дня з’ясували, що таємничим чином помінялися тілами. На превелику радість сина, батькові відтак доведеться ходити до школи в тілі сина, поки син у тілі батька мало не доводить до повного краху батьківський бізнес своїми нерозважливими рішеннями. Схожий сюжетний хід використав Пелгем Ґренвіл Вудгауз у романі «Сміхотливий газ», у якому граф Гейвершот і хлопчик-телезірка одночасно опиняються під наркозом на сусідніх стоматологічних кріслах, а прокидаються в тілах один одного. Такий перебіг подій передбачає, що графом Гейвершотом є щось, що не є частиною його тіла, бо як би він інакше міг прокинутися в тілі хлопчика-актора?
Я, як і більшість науковців, відкидаю дуалізм, але це все одно не заважає мені отримувати насолоду від читання романів «Помінялися тілами» та «Сміхотливий газ». Пол Блум пояснив би це тим, що хоч я вивчився на інтелектуального моніста, в мені залишається тваринне єство людини з його інстинктивним дуалізмом. Думка про те, що моє справжнє я сидить десь за моїми очима й принаймні в художній вигадці може перебратися в голову іншої людини, глибоко закарбована в моє мислення та мислення кожної людини попри наше інтелектуальне намагання бути моністами. Свою теорію Блум підтверджує результатами експериментів, які показали, що діти значно більше схильні до дуалізму, ніж дорослі, особливо дуже малі діти. З його доказів випливає, що схильність до дуалізму закладена в наш мозок і, згідно з Блумом, виступає природною передумовою нашої прихильності до релігійних ідей.