Блум також гадає, що ми маємо вроджену схильність до креаціонізму. Природний добір як ідея «не має інтуїтивно зрозумілого сенсу». У статті «Чи діти — “інтуїтивні теїсти”?» психолог Дебора Келемен показала, що діти особливо схильні приписувати мету всьому, що бачать81. Хмари існують, «щоб випадав дощ». Гострі камені — для того, «щоб звірі могли почухатися об них, коли їм свербить». Приписування мети всьому називається телеологією, і діти — телеологи від народження. Багато з них ніколи не переростають цієї стадії.
Вроджений дуалізм і вроджена телеологія налаштовують нас, за відповідних умов, на релігію — так само, як світлові компаси нічних метеликів за відповідних умов налаштовують їх на невмисне «самогубство». Вроджений дуалізм спонукає нас вірити в «душу», котра живе в тілі, але не є його невіддільною частиною. До цього неважко додумати, що, втративши свою оселю в результаті смерті тіла, душа може переміститися в інше місце. Також нам зовсім не важко уявити чистий дух, який існує окремо від матерії, а не як одна з властивостей її складно організованої форми. Ще очевидніший зв’язок дитячої телеології з релігією. Якщо все має мету, то чия це мета? Звісно ж, Божа.
Але що в людей є аналогом користі, яку нічним метеликам дають світлові компаси? Чому природний добір заохочував формування дуалізму й телеології в головах наших предків та їхній дітей? Досі ми встановили тільки те, що всі люди від народження дуалісти й телеологи. А яка від цього еволюційна вигода? Важливе значення для виживання в нашому світі має здатність прогнозувати поведінку різних об’єктів, тож від природного добору слід очікувати, що він відточував наш мозок для ефективного й оперативного виконання цієї функції. Як же дуалізм і телеологія можуть прислужитися в цій справі? Краще зрозуміти їх користь нам допоможе поняття інтенційного трактування, запропоноване філософом Деніелом Деннеттом.
Деннетт запропонував зручну трискладову схему класифікації «трактувань», до яких ми вдаємося, коли намагаємося зрозуміти, а отже, спрогнозувати поведінку об’єктів зовнішнього світу на кшталт тварин, машин і так далі82: фізичне, конструкційне й інтенційне трактування. Фізичне трактування в принципі застосовне до всіх ситуацій, бо в кінцевому підсумку все підпорядковується законам фізики. Проте отримання задовільного пояснення на основі фізичного трактування може вимагати багато часу. Поки ми сидітимемо й обраховуватимемо всі можливі взаємодії рухомих частин складного об’єкта, наш прогноз його поведінки може втратити актуальність. Для справді спроектованих об’єктів на кшталт пральної машини або арбалета економнішим і швидшим способом прогнозування буде конструкційне трактування. Ми зможемо збагнути, як поведе себе такий об’єкт, якщо перескочимо всю фізику й напряму звернемося до його будови. Деннетт так пояснює цей спосіб трактування:
Майже кожен із нас може спрогнозувати, коли задзвенить будильник, на основі поверхового огляду його зовнішньої конструкції. Для цього не потрібно знати, якого типу цей годинник — на пружинному механізмі, на алкалінових батарейках чи працює від сонця, начинений він бронзовими шестернями й підшипниками з коштовного каменю чи кремнієвими мікросхемами. Достатньо припустити, що він сконструйований так, щоб будильник задзвонив у встановлений час.
Живі істоти не з’явилися в результаті свідомого проектування, але завдяки дії природного добору до них можливо застосовувати своєрідний різновид конструкційного трактування. Ми швидко схопимо, як працює серце, припустивши, що воно «сконструйоване», щоб качати кров. Карлові Фрішу спало на думку вивчати сприйняття кольорів бджолами всупереч загальноприйнятій думці про їхню нездатність розрізняти кольори, бо він припустив, що яскраве забарвлення квіток «спроектоване», щоб приваблювати комах. Я використав лапки, щоб якомусь неперебірливому креаціоністові не спало на думку зарахувати цього видатного австрійського зоолога до категорії «своїх». Фріш, ясна річ, чудово вмів перекладати ідею, що виникла на основі конструкційного трактування, мовою еволюційної теорії.