Незалежне виникнення такої великої кількості схожих між собою культів свідчить про те, що маємо справу з якимись універсальними характеристиками людської психіки.
Один знаменитий карго-культ досі існує на острові Танна, що в архіпелазі Нові Гебриди (з 1980 року називається Вануату). Його послідовники поклоняються месії на ім’я Джон Фрам. Найдавніша згадка цього імені в офіційних державних документах фіксується лише 1940 року. Але, попри такий відносно недавній час, на сьогодні не відомо, чи ця особа реально існувала. В одній легенді розповідається, що Джон Фрам був невисокий на зріст, говорив тонким голоском, мав світле волосся і носив пальто з блискучими ґудзиками. Він виголошував дивні пророцтва й зі шкури ліз, аби налаштувати тубільців проти місіонерів. Урешті-решт, він повернувся до предків, пообіцявши урочисте друге пришестя з величезним «вантажем». Серед його апокаліптичних об’явлень тубільці згадували про «страшне лихо, під час якого гори зрівняються із землею, а долини засипляться42; старі знову стануть молодими, а хвороби вивітряться з тіл; білих людей буде назавжди вигнано з острова; а «вантажі» продовжуватимуть надходити у великих кількостях, тож нікому нічого не бракуватиме».
Та найбільше органи влади занепокоїло інше пророцтво Джона Фрама, який буцімто сказав, що під час свого другого пришестя принесе острів’янам нові монети із зображенням кокоса. Тому їм належить позбутися всіх грошей, викарбуваних білими людьми. Як наслідок, 1941 року кожен намагався будь-як спекатися грошей, витрачаючи їх на все, що траплялося під руку; люди припинили працювати, а економіка острова зазнала серйозної шкоди. Колоніальна адміністрація кинула за ґрати головних баламутів, але не могла нічого вдіяти, щоб придушити культ та повернути людей до місіонерських церков і шкіл, які відтак пустували.
Трохи пізніше з’явилося нове вчення про те, що Джон Фрам став королем Америки. Як на те, саме в цей час на Нові Гебриди висадилися американські військові частини, у складі яких — о диво! — виявилися чорні чоловіки, котрі, на відміну від острів’ян, не бідували, а
мали стільки ж «вантажу», як і білі солдати. Дике збудження пронеслося островом. День кінця світу близько! Кожен готувався до пришестя Джона Фрама. Один із призвідців заявив, що месія прибуде з Америки на аероплані, тож сотні чоловіків негайно взялися вирубувати чагарники в центрі острова, щоб розчистити смугу для приземлення літака.
Біля посадкової смуги звели бамбукову диспетчерську вежу, в якій перебували «авіадиспетчери» з дерев’яними навушниками на головах. На «злітно-посадковій смузі» поставили кілька бутафорських літаків, які мали привернути увагу Джона Фрама та спонукати його приземлити свій літак на острові.
Молодий Дейвід Еттенборо навідався на острів Танна в 1950-ті роки разом з оператором Джеффрі Маліґеном, щоб вивчити культ Джона Фрама. На острові вони виявили велику кількість слідів цієї релігії і таки змогли познайомитися з її верховним священиком — чоловіком на ім’я Намбас. Намбас по-приятельськи називав свого месію Джоном і стверджував, що регулярно спілкується з ним по «радіо». Цим «радіоджоном» була стара жінка, обмотана на талії електричним дротом, яка впадала в транс і белькотіла якісь незрозумілі нісенітниці, які Намбас тлумачив як слова Джона Фрама. Намбас навіть заявив, що наперед знав про прихід Еттенборо, бо його попередив про це Джон Фрам по «радіо». Гість попросив подивитися, як працює «радіо», але отримав очікувану відмову. Тоді перейшов на іншу тему, запитавши, чи сам Намбас коли-небудь бачив Джона Фрама:
Намбас упевнено закивав.
— Я бачить його багато раз.
— Який же вигляд він має?
Намбас тицьнув пальцем у мене:
— Він вигляд як ти. Він біле обличчя. Він високий. Він жити на Південна Америка.
Сказане ним суперечило легенді про невисокий зріст Джона Фрама. Але такі речі стаються з легендами в процесі їх еволюції.
Острів’яни вірять, що Джон Фрам повернеться 15 лютого, але не знають, якого року. Тому щороку 15 лютого його послідовники збираються на релігійну церемонію, щоб урочисто зустріти месію. Поки що він не повертався, але вони не впадають у відчай. Дейвід Еттенборо запитав одного з послідовників культу на ім’я Сем:
— Але ж, Семе, минуло вже дев’ятнадцять років відтоді, як Джон пообіцяв, що прибуде вантаж. Обіцянка обіцянкою, але ж вантажу досі немає. Хіба дев’ятнадцять років — не задовго?