«Оце?» — спитав я, показуючи йому книгу, сторінки якої були помережані химерними письменами. А Вільям відповів: «Ні, дурню, це арабська! Слушно казав Бекон, що першим обов'язком мудреця є вивчати мови!»
«Але ж арабської навіть ви не знаєте!» — ображено огризнувся я, на що Вільям відповів: «Але я бодай знаю, що це арабська!» Я почервонів, почувши, як Бенцій сміється у мене за спиною.
Книжок було багато, а ще більше було нотаток, сувоїв з рисунками небесного склепіння, переліків чудернацьких рослин, що їх небіжчик, мабуть, занотовував на окремих аркушах. Працювали ми довго, обнишпорили цілу робітню, Вільям навіть геть холоднокровно відсунув труп, щоб подивитися, чи нема чогось під ним, і обшукав його габіт. Нічого не було.
«Вона мусить бути тут, — сказав Вільям. — Северин зачинився тут з книгою. Келар її не мав…»
«А може, він сховав її під рясою?» — спитав я.
«Ні, книга, яку я бачив тоді під Венанцієвим столом, була велика, ми б це помітили».
«Як вона була оправлена?» — спитав я.
«Не знаю. Вона лежала розгорнута, я бачив її всього кілька секунд і усвідомив лише, що вона написана грекою, і нічого іншого не пам'ятаю. Шукаймо далі: келар її не брав, не брав її, гадаю, і Малахія».
«Не брав, — підтвердив Бенцій, — коли келар схопив його за барки, видно було, що у каптурі Малахія не міг її сховати».
«Добре. Себто погано. Якщо книги в цій кімнаті нема, то очевидно, що, крім Малахії та келаря, раніше сюди заходив ще хтось».
«Тобто хтось третій, той, хто вбив Северина?»
«Ще один персонаж в цій історії — це вже забагато», — мовив Вільям.
«З другого боку, — сказав я, — хто міг знати, що книга тут?»
«Хорхе, наприклад, якщо він чув нашу розмову».
«Так, — сказав я, — але Хорхе не зміг би вбити такого здорованя, як Северин, і ще з такою люттю».
«Звичайно, ні. Крім того, ти бачив, як він пішов до Вежі, а лучники бачили його в кухні незадовго до того, як вони знайшли келаря. Отже, він не мав би часу прийти сюди, а тоді повернутись до кухні. Врахуй іще, що хоч він пересувається тут впевнено, все ж, ідучи, мусить триматися мурів, і не міг би швидко перебігти через город…»
«Дозвольте мені помізкувати трохи, — сказав я, намагаючись наслідувати свого вчителя. — Отже, то не міг бути Хорхе. Тут поблизу сновигав Алінард, але він теж ледве тримається на ногах і не зміг би здолати Северина. Келар був тут, але час, який збіг між його виходом з кухні і прибуттям лучників, був такий короткий, що, гадаю, навряд чи він міг би вмовити Северина відчинити йому, підійти до нього, вбити його і тоді влаштувати весь цей гармидер. Можливо, першим сюди прийшов Малахія: Хорхе чув ваші слова на паперті і пішов у скрипторій, аби сказати Малахії, що Северин має якусь книгу з бібліотеки. Малахія приходить сюди, вмовляє Северина відчинити йому і вбиває його, а чому — один Бог знає. Але якщо він шукав книгу, то мав би легко впізнати її і не копирсався б тут отак, адже він — бібліотекар! То хто ж залишається?»
«Бенцій», — сказав Вільям.
Бенцій енергійно затрусив головою, заперечуючи: «Ні, брате Вільям, ви ж знаєте, що мене пожирала цікавість. І якби я був тут і міг вийти з книгою, то тепер я б не гаяв тут часу з вами, а десь-інде оглядав би свій скарб…»
«Майже переконливий доказ», — усміхнувся Вільям.
«Але ти теж знаєш, яка з себе ця книга. Можливо, ти його вбив, а тепер намагаєшся знайти її».
Бенцій нестримно почервонів.
«Я не убійник!» — запротестував він.
«Ніхто не є убійником, поки не скоїть свого першого злочину», — з-філософська сказав Вільям.
«В кожному разі книги нема, а це достатній доказ того, що ти не залишав її тут. І мені здається розсудливою думка, що якби ти взяв її раніше, то чкурнув би звідси під час того гармидеру».
Тоді він обернувся, щоб оглянути труп. Схоже, лиш тепер він усвідомив, що його приятель помер. «Бідний Северине, — сказав він, — а я і тебе з твоїми трутизнами підозрював. Ти ж сподівався підступів отрути, інакше не одяг би своїх рукавиць. Ти боявся небезпеки із землі, а натомість вона нагрянула з небесного склепіння… — Він знов узяв до рук сферу й уважно розглянув її. — Хтозна чому було вжито саме цю зброю…»
«Вона була напохваті».
«Можливо. Напохваті були й інші речі — посуд, садівничий струмент… А це чудовий взірець мистецтва обробки металів й астрономічної науки. Вона теж пошкоджена, і… Святі небеса!» — вигукнув він.
«Що таке?»
«І вражено третину сонця і третину місяця, і третину зірок…» — проказав він.
Я надто добре знав текст апостола Йоана. «Четверта сурма!» — вигукнув я.
«Отож-бо. Спершу град, тоді кров, відтак вода, а тепер зірки… Якщо це правда, то всі наші міркування слід переглянути, вбивця завдав удару невипадково, він діє за планом. Але що то за лиходійський розум, який убиває лише тоді, коли може відтворити пророцтва Апокаліпси?»