Арнальдисти — італійська секта прихильників Арнальда з Бреші. Їх часто плутали з катарами та альбігойцями. Остаточно засуджені на Веронському соборі (1684).
Артемідор з Ефеса (Artemidorus Daldianus, II ст. до Р.Х.) — грецький письменник, автор трактату «Тлумачення снів» (Oneirocritica), який містив також чимало відомостей про старожитні звичаї, міфи та забобони і про мистецтво символічного тлумачення.
Асасини (ар. hashshashin) — європейська назва членів таємної шиїтської секти ісмаїлітів, що виникла в XI ст. на Близькому Сході. Застосовували проти своїх противників терор, часто у стані наркотичного сп'яніння, підкорялися дуже суворій дисципліні, були фанатично віддані своїм зверхникам.
Атаназій Кірхер (Athanasius Kircher, 1601–1680) — німецький вчений, єзуїт, займався природничими науками, фізикою, лінгвістикою, математикою, богослов'ям, музикою, медициною. Один з найосвіченіших людей свого часу, автор багатьох трактатів на різні теми. Іноді його називають останньою людиною доби Відродження.
Аюб аль-Ругаві (Ayyub al-Ruhawi, бл. 760–835) — сирійський письменник і перекладач.
Байлек аль-Кабаякі (Baylek al-Qabayaki, бл. 1215–1285) — мінералог з Каїра. Описав властивості магніту у творі про коштовне каміння.
Беатус з Лієбани (Beatus de Liebana, бл. 730–798) — іспанський чернець-бенедиктинець, автор коментарів до Одкровення Йоана Богослова у 12 книгах (Commentaria in Apocalypsiri). Він вірив, що у 800 році настане кінець світу, тому хотів приготувати вірних до нього і до Страшного суду, який настане невдовзі. Пізніше встановлювалися нові і нові дати гіпотетичного кінця світу, тому коментарі мали величезну популярність впродовж всього середньовіччя, їх не раз переписували, пишно оздоблюючи мініатюрами. Досі збереглося близько 30 багато ілюстрованих списків цього твору.
Беґіни (фр. beguines) — так іноді називали францисканців-спіритуалів, оскільки вони, рятуючись від переслідувань, знаходили притулок у спільнотах беґінок. Беґінки — світські жіночі спільноти, що виникли в Нідерландах наприкінці XII ст. Вони не складали чернечих обітів, але ставили собі побожні цілі, як-от молитва, благодійництво, догляд за хворими, виховання сиріт. Через зв'язки з братчиками їх підозрювали у єретичних тенденціях, і В'єнський собор заборонив їх. Подібні чоловічі спільноти — бегарди (beghards) — не були такі поширені, як спільноти беґінок.
Беда Велебний (Baeda Venerabilis, 674–735) — визначний англосаксонський хроніст, богослов та історик, бенедиктинець; учитель церкви, батько англійської історіографії, автор історії англійської церкви «Historia ecclesiastica gentis Anglorum».
Бекон, Роджер (Roger Bacon, 1214–1292) — визначний англійський філософ і вчений, францисканець, прозваний Doctor mirabilis. Вчився в університетах Оксфорда та Парижа, де вивчав природничі науки. Реформатор науки й освіти, критикував сучасну йому структуру знання і проголошував програму розвитку науки, яка спиралася на математичні методи доведення та експерименти. Автор великої кількості праць на різні теми.
Бенедикт з Нурсії, св. (Benedictus, 480–547) — визначний релігійний діяч, засновник чину бенедиктинців. Спорудив у Монте Кассіно монастир, де організував спільне життя ченців, наповнене літургійними молитвами і працею під гаслом «Молись і працюй» (Ora et labora). За Правилом святого Бенедикта впродовж багатьох століть жили всі монастирі Західної Європи. Вважається патроном Європи.
Бенедиктинці (лат. benedictini) — могутній католицький чернечий орден, заснований у VI ст. Бенедиктом з Нурсії в Монтекассіно (Італія), хронологічно перший з католицьких орденів; поєднують спільну молитву з фізичною і розумовою працею (за основним принципом Бенедикта — Ora et labora); впродовж історії їхня діяльність мала велике господарське (землеробство), культурне (ремесло, архітектура, музика) і наукове значення. Роль бенедиктинців у формуванні обличчя сучасної Європи важко переоцінити.
Бертран з Пуже (Bertrand du Pouget, 1280–1352) — французький кардинал, небіж папи Йоана XXII, який послав його до Італії із завданням зміцнити там позиції ґвельфів і виступити проти ґібелінів. Одначе ця його місія зазнала невдачі, з огляду на надмірну суворість і непримиренність кардинала Бертрана. Між іншим, він засудив до спалення трактат Данте Аліґ'єрі «Про монархію», де той обґрунтовував позиції ґібелінів.