Ґерард з Борґо Сан Донніно (Gerardo di Borgo San Donnino, |1276) — італійський богослов, францисканець, послідовник йоахимітських теорій. Написав «Вступ до вічного Євангелія» (Liber introductorius ad Evangelium aeternum), де провіщав пришестя третьої ери — царства Святого Духа. Книгу церква заборонила, а св. Бонавентура, який був тоді генералом ордену, засудив його до довічного ув'язнення.
Ґі, Бернард (Bernardus Guidonis, бл. 1261–1331) — домініканський єпископ та історик. Протягом довгого часу виконував обов'язки інквізитора в Тулузі. Проте нічого не свідчить, що історичний Бернард Гі справді був таким кровожерним фанатиком, як його описав у своєму романі Умберто Еко. Насамперед він відомий як талановитий і скрупульозний історик, його твори є одним з найважливіших джерел історії XIII ст.
Ґійом Овернієць (Guillaume d'Auverne, кінець XII ст. — 1249) — французький філософ і богослов, виступав проти єретиків, але й проти нагромадження багатств церковнослужителями.
Ґонфалоньєр (іт. gonfaloniere, прапороносець) — за правління Медічі — виборний голова міської управи, загалом — керівник виконавчої влади в місті.
Ґрадуал — біблійні стихи, що їх читають або співають на службі Божій між читанням Апостола та Євангелієм.
Декреталії — постанови Папи Римського стосовно спірних питань церковного права.
Делісьє, Бернар (Bernard Delicieux, бл. 1260–1320) — французький францисканець, богослов і дипломат, провадив боротьбу проти надуживань інквізиції у Ланґедоку. 1315 року його було звинувачено у заняттях магією та бунті проти інквізиції, а згодом засуджено до довічного ув'язнення.
Дипсада (гр. dipsas) — змія, укус якої, за уявленнями старожитніх, начебто викликає смертельну спрагу. Про неї згадують чимало античних авторів, напр. Софокл, Пліній Старший, Силій Італік та ін.
Діятриба (від гр. diatribe, бесіда) — різка, критична промова, суперечка.
Дольчино (Dolcino Tornielli) — вождь плебейського повстання 1304–1307 pp. на півночі Італії, спрямованого проти церковної влади. Був послідовником Герарда Сеґалеллі. Після розгрому повстання Дольчино був страчений. В романі досить детально описано його історію.
Домініканці (лат. dominicani, або брати проповідники, fratres praedicatores) — католицький чернечий орден, заснований св. Домініком Ґусманом 1216 року. Належить до жебрущих чинів. Його представники мали велику вагу в філософії й богослов'ї (Альберт Великий, Тома Аквінський та ін.). Одним з головних завдань домініканців була боротьба проти єресей, у їхньому віданні перебувала інквізиція. Домініканські монастирі були і в Україні.
Донатисти — представники течії у християнстві, поширеної в IV–V ст. у Північній Африці. Послідовники єпископа Доната і з Карфагена, вони домагалися надзвичайної чистоти звичаїв і суворої церковної дисципліни; типовим для них було прагнення мучеництва. Спричинили розкол в африканській церкві.
Драговицькі єретики (від фракійської місцевості Драговица, де був їх осередок) — відгалуження секти богомилів, яке сповідувало абсолютний дуалізм.
Дуран, Ґійом (Gulielmus Durandus, 1237–1296) — французький домініканець, учений схоласт, каноніст і літургіст, прозваний Doctor resolutissimus за вміння вирішувати найскладніші питання. Чимало уваги присвятив символізмові католицької літургії. Спочатку був прихильником Томи Аквінського, але відтак виступив проти його вчення.
Екгарт, Йоган (Майстер) (Meister Eckhart, 1260–1327) — видатний німецький містик-богослов, домініканець, представник надрайнського містицизму, його концепція давала підставу трактувати її як пантеїстичну. Деякі його тези були оголошені єретичними.
Екпіроза (гр. ekpirosis) — у стоїчній філософії, всесвітня пожежа, якою завершується кожен космічний цикл і починається новий (вічне повернення).
Елій Спартіян (Aelius Spartianus) — римський історик часів Діоклетіана. Автор біографій цілої низки цезарів — Адріяна, Септимія Севера, Каракалли та ін.
Ентимема (гр. enthymema) — скорочений силогізм, в якому опущено один із засновків, напр., коли він вважається очевидним або загальновизнаним. Іноді вживається також для одержання несподіваних висновків.
Етьєн Жільсон (Etienne Gilson, 1884–1978) — французький релігійний філософ-неотоміст, історик середньовічної філософії.