— Ні, пане.
— Тоді я вимагаю проголосувати щодо скасування звинувачення в крадіжці, — промовив Гемм.
Ректор зиркнув на Гемма, мовчки дорікаючи йому за те, що він заговорив поза чергою, і знову повернувся до мене.
— Е’ліре, упертість перед обличчям розважливості не заслуговує на похвалу, а майстер Гемм висуває переконливі аргументи.
— Майстер Гемм висуває хибні аргументи, — спокійно проказав я. — Крадіжка неможлива без заволодіння чужою власністю. Просто смішно думати, ніби знищити вкрадене не можна.
Тут я побачив, як кілька майстрів закивали, але Гемм правив своєї.
— Майстре Лоррен, яким є покарання за крадіжку?
— Студентові завдають не більше двох ударів одинарним батогом по спині, — продекламував Лоррен. — Також він зобов’язаний повернути власність або сплатити її вартість і штраф у розмірі одного срібного таланта.
— А покарання за знищення власності?
— Студент зобов’язаний оплатити заміну або ремонт власності.
— Бачите? — заговорив Гемм. — Є ймовірність, що йому доведеться сплатити за одну лютню двічі. Це несправедливо. Так його буде двічі покарано за одне й те саме.
— Ні, майстре Гемм, — втрутився я. — Так його було б покарано за крадіжку та за знищення власності. — Ректор зиркнув на мене так, як зиркнув на Гемма за те, що він заговорив поза чергою, але я не здався. — Якби я позичив йому свою лютню, а він її розбив, це було б одне. Якби він украв її й залишив неушкодженою, це було б інше. Ні про те, ні про інше не йдеться. Тут і перше, і друге.
Ректор постукав кісточками пальців по столу, щоб нас утихомирити.
— Отже, ви не скасуєте одне зі звинувачень?
— Ні.
Гемм підняв руку й дістав дозвіл висловитися.
— Вимагаю проголосувати щодо скасування звинувачення в крадіжці.
— Усі за? — стомлено вимовив Ректор. Гемм підняв руку. Брандер, Мандраґ і Лоррен теж. — П’ять з половиною проти чотирьох. Скарга залишається чинною.
Доки ніхто не встиг сповільнити хід справ, Ректор повів далі.
— Хто вважає ре’лара Емброуза винним у знищенні власності? — руки підняли всі, крім Гемма й Брандера. Ректор поглянув на мене. — Скільки ви заплатили за лютню?
— Дев’ять талантів і шість, — збрехав я, знаючи, що це — розумна ціна.
Тут Емброуз стрепенувся.
— Тю на тебе. Ти ніколи в житті не тримав у руках десять талантів.
Почувши недоречну репліку, Ректор невдоволено постукав кісточками пальців. Але тут попросив слова, піднявши руку, Брандер.
— Ре’лар Емброуз справді зробив цікаве зауваження. Звідки в студента, що прийшов до нас злидарем, такі гроші?
Кілька майстрів задумливо подивилися на мене. Я опустив погляд, наче знітившись.
— Виграв у кутики, шановне панство.
Залунало веселе буркотіння. Елодін голосно розсміявся. Ректор постукав по столу.
— Оштрафувати ре’лара Емброуза на дев’ять талантів і шість. Чи виступає хтось із майстрів проти цього заходу?
Гемм підняв руку — марно.
— Повернімося до скарги на крадіжку. Бажана кількість ударів?
— Жодного, — відповів я. Дехто підняв брови.
— Хто вважає ре’лара Емброуза винним у крадіжці? — промовив Ректор. Рук не підняли Гемм, Брандер і Лоррен. — Оштрафувати ре’лара Емброуза на десять талантів і шість. Чи виступає хтось із майстрів проти цього заходу?
Гемм надувся й цього разу не став підіймати руку.
Ректор зробив глибокий вдих і стрімко видихнув.
— Майстре-Архівісте, яким є покарання за поведінку, не гідну члена Аркануму?
— Залежно від тяжкості скарги студента можна оштрафувати, відшмагати батогами, тимчасово виключити з Аркануму або відрахувати з Університету, — спокійно проказав Лоррен.
— Бажане покарання?
— Тимчасове виключення з Аркануму, — відповів я так, наче це було абсолютно розважливо.
Емброуз зірвався.
— Що?! — вражено перепитав він і повернувся до мене.
Подав голос Гемм.
— Гермо, це перетворюється на абсурд.
Ректор дещо докірливо глянув на мене.
— Боюся, я змушений погодитися з майстром Геммом, е’ліре Квоуте. Я не схильний вважати це підставою для тимчасового виключення.
— Я протестую, — вимовив я, намагаючись застосувати свій дар переконання повною мірою. — Подумайте-но над тим, що почули. Емброуз лише через особисту неприязнь до мене вирішив публічно посміятися з мене, а тоді вкрасти й знищити єдину цінну річ, якою я володів.
Чи так має поводитися член Аркануму? Чи таку ментальність ви бажаєте заохочувати серед інших ре’ларів? Чи схвалюєте ви в студентах, які прагнуть стати арканістами, такі риси, як дріб’язкова підлість і злість? Востаннє арканіста спалили двісті років тому. Якщо ви успішно надаватимете ґілдери таким обмеженим дітям, як він, — я показав на Емброуза, — цьому тривалому миру та безпеці за якихось кілька років настане кінець.
Це на них вплинуло. Я зрозумів це по їхніх обличчях. Біля мене нервово засовався Емброуз, кидаючи погляд то на одне обличчя, то на інше.
За мить тиші Ректор розпочав голосування.
— Хто за тимчасове виключення ре’лара Емброуза?
Руку підняв Арвіл, а за ним — Лоррен, Елодін, Елкса Дал… На мить усі напружилися. Я поглянув спершу на Кілвіна, а тоді — на Ректора, сподіваючись побачити, що хтось із них теж підніме руку.
Мить минула.
— Скаргу не задоволено.
Емброуз видихнув. Я засмутився зовсім трохи. Власне кажучи, я серйозно здивувався тому, наскільки далеко зміг зайти й без цього.
— А тепер, — вимовив Ректор, наче готуючись до великого зусилля, — скарга на е’ліра Квоута у зв’язку зі зловживанням.
— Від чотирьох до п’ятнадцяти ударів одинарним батогом та обов’язкове відрахування з Університету, — проказав Лоррен.
— Бажана кількість ударів?
Емброуз повернувся в мій бік. Я бачив, як крутяться шестерні в нього в голові: він намагався обчислити, наскільки велику ціну може з мене вимагати, щоб майстри при цьому все-таки проголосували на його користь.
— Шість.
Я відчув, як усередині мене заліг свинцевим тягарем страх. Батоги мене нітрохи не лякали. Я б і два десятки витримав, щоб тільки мене не відрахували. Якщо мене викинуть з Університету, моє життя скінчиться.
— Ректоре, — подав голос я.
Він кинув на мене втомлений добродушний погляд. Його очі говорили, що він розуміє, але не може не довести справу до очевидного кінця. Лагідний жаль у його погляді мене злякав. Він знав, що зараз станеться.
— Так, е’ліре Квоуте?
— Можна мені дещо сказати?
— Ви вже висловилися на свій захист, — твердо відповів він.
— Але я навіть не знаю, що накоїв! — вибухнув я, втративши спокій через панічний жах.
— Шість ударів батогом і відрахування, — продовжив Ректор офіційним голосом, не звернувши уваги на мій сплеск емоцій. — Усі згодні?
Гемм підняв руку. За ним підняли руки Брандер і Арвіл. Мені обірвалося серце: я побачив, як підняли руки Ректор, Лоррен, Кілвін і Елкса Дал. Останнім був Елодін, який ліниво всміхнувся й помахав пальцями піднятої руки, ніби прощаючись. Усі дев’ять рук проти мене. Мене мали відрахувати з Університету. Моє життя скінчилося.
Розділ вісімдесят шостий
Сам вогонь
— Шість батогів і відрахування, — важко проказав Ректор.
«Відрахування, — байдуже подумав я, так, наче ще ніколи не чув цього слова. — Відраховувати — рахуючи, відділяти, відокремлювати частину кого-, чого-небудь». Я відчував, як Емброуз аж світиться від задоволення. На мить мені стало лячно, що мені там-таки, привселюдно стане страшенно зле.
— Чи виступає хтось із майстрів проти цього заходу? — за традицією запитав Ректор, тим часом як я дивився на свої ноги.
— Я виступаю, — цей захопливий голос міг належати тільки Елодіну.
— Усі за затримання відрахування?
Я знову підняв очі й побачив руку Елодіна. Елкси Дала. Кілвіна, Лоррена, Ректора. Усі руки, крім Геммової. Я мало не розсміявся від шоку та звичайної несподіванки. Елодін ще раз обдарував мене своєю хлоп’ячою усмішкою.