гарматне відлуння, озвалися першими дзвони КиєвоБратського
монастиря, де навік упокоїться гетьман
Сагайдачний. Вже інші храми підхоплюють той сумовитий
передзвін, і здіймається він над всім містом у
блакить весняного неба, а разом з ним здіймається і
відбуває многостраждальна гетьманська душа. Душа
грішника-воїна, що не випускав шаблі із рук все свідоме
життя, душа праведника, що всі маєтності віддав
на школи, церкви й монастирі; не маючи своїх дітей,
він кожного сущого на цій землі вважав своєю
дитиною і своєю ріднею, і про кожного клопотався до
останнього подиху, до останнього поруху серця свого
многостражденного…
79
ПОВЕРНЕННЯ БОГУНА
Арештованого Івана Богуна так спішно виводили
з Марієнбурзької фортеці, що тюремний стражник,
зачепившись полою за дверну ручку, мало не підвис
– тільки кріпкі нитки затріщали, мов дерево від водохрещенських
морозів. «Начебто кам’яні мури не
горять, – подивувався Богун, коли його потягнули до
карети із заштореними вікнами. – І якої трясці їм так
приспічило?»
Поспіх став зрозумілим, коли крізь щілину у шторах
Богун побачив королівський палац. Попід руки,
зв’язаного, його повели, мало не спотикаючись, довгими
мармуровими східцями.
Король Ян Казимир сидів незрушно, не давшись
взнаки від появи в розкішній залі людини у зім’ятій
та обідраній тюремній одежині.
– Мені багато розповідали про вас, полковнику,
– врешті озвався король таким тоном, наче вони вже
подавно ведуть мову і оце з півслова вона продовжується.
– Як правило, з різних свідчень, мов із різнобарвних
камінців фреску, вдається скласти цілісний
образ. А чуте про вас все тулю-тулю до купки – нічого
не вимальовується.
– Немає складнішої за людину загадки. Тому й
нема мудреців над її Автора. – Богун подумки почав
перебирати здогади, як мусульманин вервицю, та
низка виявилася навдивовижу довгою.
– Спробуйте самі розсудити мої сумніви, – вів
далі король, навіть не глянувши на співрозмовника,
мов то і не до нього звертається. – Одні оповідають, і
доведена цього правдивість, що полковник Іван Богун
відмовився навідріз взимку 1654-го присягати московському
цареві Олексію Михайловичу. Цим накликав
великий гнів свого гетьмана, бо не лише сам, а й весь
полк не став під присягу – не вірять московитам – і
край. Турецький султан і кримський хан заманювали
Богуна бубликами, та не хоче він того печива. Річ
Посполита, чого гріха таїти, через третіх осіб теж обіцяла
гетьманську булаву, і від цієї доброї пропозиції
він відвертається. Мало того, навіть не дає відповіді,
Полковник
Іван Богун
8080
натомість нашого листа ґонорово вручає самому Богдану
Хмельницькому. То з ким же він тоді?
– Та сторона мила, ваша величносте, де мати родила,
– стенув плечима і пересмикнув ними Богун, бо
від туго зв’язаних сирівкою рук вже не тільки руки, а
й плечі отерпли.
– Та, розв’яжіть же його, – буркнув король на
нетямущу варту.
Стражники здивовано і сторожко перезирнулися,
але не осмілилися на непослух, тільки підступили ще
ближче до бранця.
– Нехай, я розумію, штурмували і брали багаті
трофеї в Стамбулі, інших містах Туреччини, громили
кримського хана і невільників своїх визволяли з
Кафи. Штурмували Москву і врятували королевича
Владислава, майбутнього польського короля – і
за це розуміння та поміч Річ Посполита вдячна. Але
нащо ж ви, полковнику, разом з наказним гетьманом
Ждановичем повели козаків і брали Варшаву та
Краків? Послухалися нерозумних своїх союзників?
Вони пішли собі геть, а ви так налаштували проти
себе найіменитіші польські родини, що десятиліття
не зможуть їх відколихати. То завелика плата за парадну
ходу козацького війська древньою бруківкою
Кракова і Варшави.
Король так само дивився мимо співрозмовника,
мов там, за його плечима, десь у сивій давнині, виділися
йому затяті козацькі бої в передмістях і вуличках
Стамбула, бачилося, як, підірвана козацькими