главное, по должности медика, наблюдение
всех тех способов, которых употребление есть нужно
ко уничтожению и искоренению открывающих
иногда прилипчивых болезней, Херсон, потерпевший
от заразы и по соседству с турками, близкий к
сему нещастию, должен быть первейшим предметом
попечения вашого»…
І знову пекельна праця, порятунок людей. Кременчук,
Катеринослав, Херсон, знову Кременчук.
Катеринославський намісник у рапорті не стримує
захоплення: «Самойлович, об нем другое промолвить
нельзя, как герой чумной, или истинный эскулапий,
или, когда хотите, Гиппократ. Ей, ей, я перед вами
не вру». А горе шириться – вже Кишинів у чумному
вогні, Бендери, Очаків… І водночас напружена науко
ва робота, нові публікації. В 1876 році Данила Самойловича
(у сорок років!) до свого складу обирають
чотири зарубіжні академії, а імператор Священної
Римської імперії Іосиф ІІ нагороджує великою золотою
медаллю.
Подвижницький труд не залишається непоміченим
і для царських чиновників. Командувач військ
генерал Самойлов клопоче перед Потьомкіним про
нагородження Данила Самойловича орденом святого
Володимира. Та де там, нагороди отримували різні
канцеляристи, тільки не лікар і вчений. Тим паче, що
«стукачі» донесли, що поїздку і гульки Катерини ІІ
охопленою чумою Україною (поправді, бенкет у час
чуми) Самовлович назвав «бутафорією».
У книзі французького вченого і педагога Жільбера
Ромма «Путешествие в Крым 1786 р. – (Ленінград,
1941р.) у дев’ятій примітці знаходимо таке:
«Самойлович. Данило Самовлович – врач, приобретший
западноевропейскую известность своими
исследованиями чумы, автор ряда научных трудов
на русском, французком и латинском языках… Одна
из его работ посвящена вопросу о возможности
прививки чумы («Memoire sur L’inoculation de la peste
», Paris,1782). Сегюр, французский посол в России,
рассказывает, что Самойлович, сделавший себе несколько
таких прививок и просивший разрешения
расширить опыт, чрезвычайно раздражил этим Екатерину
и подвергся немилости».
Двічі марно клопотав про нагородження Самойловича
поранений в руку і груди Суворов, якого лікар
поставив на ноги. Зате коли Данило Самойлович вигнав
злодюгу німця-аптекаря, його самого залишили
безробітним. Зрозуміло, про це знала Софія-Фредеріка-
Августа Ангальт-Цербська, вихрест у православ’я
із вигоди, вбивця власного чоловіка, аби самій зійти
на престол, яку ще іменували Катериною ІІ.
Даремно Данило Самойлович писав чоловіковбивці:
«Я перший заснував і облаштував Витівський,
нині Богоявленський госпіталь, де з 1788 року по
травень 1790 р. були на руках моїх 16 тисяч хворих
військовослужбовців, обезсилені важкими хворобами.
Із них вилікувано 13 824 і залишилось на травень
1038 осіб. Я хворий, маю дружину і двох малолітніх
102102
дітей. Прошу вас мене трудовлаштувати чи призначити
пенсію…»
На той час Данило Самойлович був обраний членом
академій Паризької, Марсельської, Тулузької,
Діжонської, Мангеймської, Туринської, Падуанської
та інших – тринадцяти академій, в тім числі Російська
вважала за честь мати такого серед своїх рядів.
Багато віків людство боролося з неймовірним жахом
чуми. Лише в шостому столітті, у часи Візантійської
імперії, вона забрала понад сто мільйонів життів,
мільйони й мільйони гинули в часи наступні. То
ж сказане знаменитим французом про сина чернігівського
священика «величний благодійник людства»
однаковою мірою справедливе для обох – одесита,
єврея за національністю Володимира Хавкіна і українця
з Чернігівщини Данила Самойловича.
103
ЛИШ ПРАВДА
ЗОСТАНЕТЬСЯ
У сирому грудневому повітрі пріле осіннє листя
пахло старим вином, інколи з’являвся на хвильку просіяний
через дрібне ситце дощик, але лише на хвильку,
бо засоромлено враз зникав – загуляла, забарилася
десь зима, осінь же зовсім втомилася. Священик в
облаченні, готовий до служби Божої, довгенько стояв
біля нового дубового хреста з табличкою, де значилося