спалахне між ним і донькою лісничого, не зможуть
притлумити ні десятиліття, не загасять океани, які подружжю
доведеться перетинати.
Коли Добжанський з дружиною переїдуть в Петроград,
він, молодий асистент кафедри місцевого
університету, який проте має вже 18 наукових робіт,
доб’ється стажування в знаменитого Томаса Моргана
у США, в Колумбійському університеті. Майбутній
Нобелівський лауреат з генетики високо оцінює науковий
талант Феодосія, то ж коли закінчується «студентська
віза», яка надає Добжанському право на працю
в Сполучених Штатах, аби легалізувати нау ковця
затіває його поїздку на три місяці в Канаду. Звідти він
міг повернутися з новою «правильною» візою. Друг
Моргана М. Лернер з університету Британської Колумбії
охоче йде назустріч. При поверненні на співбесіді
в американського консула Добжанський щиросердно
розповів про свою роботу в Томаса Моргана.
Консул не завдавав собі клопоту замислитися над загрозою,
яка нависла над молодим вченим, і відповів
черство і коротко:
– Ви порушили закони Сполучених Штатів, співпрацюючи
в лабораторії Моргана і отримуючи платню.
Тому позбавляєтеся права на в’їзд в нашу державу.
І тут же, аби не слухати більше пояснень відвідувача,
десятки яких йому набивають оскому за день,
навіть не піднявши очей, з притиском поставив у паспорті
штамп.
…– І що ж тепер? – Феодосій не почув голосу Наталії,
швидше за порухом вуст прочитав запитання.
– За кілька днів я повинен покинути території Канади.
Але не маю права на в’їзд в Штати. Я маю право
лише на Росію, де мене, як «невозвращенца», чекають
не дочекаються чекістські обійми.
– На все воля Божа, – похилила голову Наталія.
– Ми поїдемо на Україну, я не забуду ніколи, як гу
130130
ляли осіннім парком, шаруділо жовте листя під ногами…
Немає ніде прекраснішої осені.
– Україна теж під російським більшовиком. Досить
уже долі мого діда – за участь в польському
антиросійському повстанні в нього забрали немалі
землі на Київщині, а самого на двадцять літ заслали в
Олонецьку губернію.
– І все ж маємо щось вдіяти, – перша хвиля розгубленості
в Наталі минала, натомість в голосі проростала
як перша квола трава ще несміла твердість і рішучість.
– Добре, якби Моргану якось дати знати…
– Я не смію йому навіть зателефонувати, – відказав,
повагавшись, Феодосій. – Ця людина і так забагато
для мене робила.
– Зрештою, за два роки є в тебе друзі, чи їх катма?
– Єдиному, кому можу розповісти про біду, то колезі,
генетику Милиславу Домерецу.
Тепер вже Наталя себе опанувала сповна і невдовзі
подружжя телефонувало колезі.
Милислав тільки фуркнув у трубку, як кіт від наперченої
страви, та вилаявся.
– Черствий чиновник розмножується швидше за
твою мушку-дрозофілу в лабораторії, – чувся у слухавці
сердитий голос колеги. – Ніяких дій до мого наступного
дзвінка. Чекати!
Два дні в готельному номері видалися Феодосію
хіба за два роки. Він пробував щось читати, шелестів
сторінками та водив поглядом по рядках, однак букви
як і вдавалося скласти в слова, та вони однаково
розсипалися. Тим часом Милислав часу не гаяв. Він
швиденько розшукав Томаса Моргана і оповів про
чиновницький «капкан», в який втрапив ненароком
Феодосій.
– Хай не хвилюється пан Добжанський, – сказав
Морган. – За папірцем клерк рідко бачить долю
людини, тим паче державу. А інтерес науки йому зовсім
чужий.
Морган відразу зателефонував в офіс президента
університету – знаному фізикові Роберту Міллікену.
– Президент відбув у Вашинґтон, – розчарувала
Томаса відповідь адміністратора.
Ще кілька телефонних дзвінків і Морган з’ясовує,
що університетський шеф в даний момент перебуває
на яхті президента США Гувера, з яким робить круїз
річкою Патомак. Але не так просто спинити Томаса
Моргана: він наполягає негайно з’єднати з Міллікеном.
І служба президента капітулює.
– Один з найблискучіших і найперспективніших