вивалявшись у мастило, біля своєї улюбленої
іграшки – мотоцикла, що став входити в моду:
– Я проведу літо в поїздці навколо Європи на мотоциклі
і завершу поїздку в Римі до початку конгресу.
Але для цього треба ще продовжити візу в своєму
паспорті. У радянському посольстві, де раніше особливих
проблем не було, Георгій раптом зустрівся з
холодною обережністю.
– Вам треба спочатку відзвітуватись у Москві,
– погляд посла все ковзав у боки і ніяк не вдавалося
з ним зустрітися.
В Москві в Георгія вже починаються проблеми під
час таких неминучих тоді співбесід.
– Ваші публічні виступи і твердження не завжди
відповідають положенням діалектичного матеріалізму…
Зокрема, принцип невизначеності Гейзенберга.
Георгій зрозумів, що тільки надлюдська енергія
зможе допомогти йому вирватися з Росії. Ще спробував
нелегально перейти кордон, але вже не фінський…
Вирвавшись з дружиною в Крим, мовляв, на
відпочинок, Георгій таємно лаштує човен, запасається
продуктами і темної ночі, з одним лише компасом,
відпливає в напрямку Туреччини.
Георгій з Любою вже й легенду придумали, що казатимуть,
як допливуть турецького берега: він представиться
данцем, показавши свої старі данські права
мотоцикліста. А там вже веселіше, потрапивши в посольство,
Георгій зможе зв’язатися з Нільсом Бором.
Буря, що почалася негадано, стала на перешкоді
планові мандрівників, хвилі наростали, і як не старався
Георгій веслувати з Любою, до кривавих мозолів,
подорож закінчилася під прибережною кримською
скалою.
– Чи ви без розуму в такий час у море? І чого вас
понесло? – сварили випадкові рибалки, що допомагали
у бурю подружжю вибратися на берег.
– Вгадайте, чого хлопець з дівчиною в море ходить,
– відсварився Георгій і цей жарт відвернув увагу
від подальших розпитувань люду, що в ті часи серйозно
хворів на шпигуноманію.
Вирвати візу Георгію з дружиною допомагають
вчені Заходу. Поль Ланжевен, радянський симпатик,
просить Бухаріна, той «закидає слово» перед Молотовим.
І ось уже поїзд вистукує весело за межею, яку
незабаром назвуть «залізною завісою».
Вітер свободи, і свободи наукової діяльності в тім
числі, без лякливого озирання чи відповідає Гейзенберг
діамату, носить Георгія Європою і Америкою.
Він працює в Кембриджі у Резерфорда, потім у Копенгагені
в Бора, згодом у США читає лекції в Мічиганському
університеті, стає професором університету
Джорджа Вашинґтона.
А як же повелося іншим з четвірки мушкетерів
«джаз-банда»? Димус, себто Дмитро Іваненко, так
само стрімко стає знаним в найширших наукових
колах. На два тижні раніше Вернера Гейзенберга
він публікує роботу про протонно-нейтронну модель
атомного ядра, обґрунтовує теорію ядерних
сил, розробляє теорію синхронного випромінювання.
За подальші розробки обґрунтованого Дмитром
Іваненком європейські вчені отримують нобелівські
нагороди. Та й самого його вже відверто запитують:
– А коли ж вам присудять Нобелівську премію?
– Терпляче стою у черзі, – віджартовувався
вчений.
Насправді Д. Іваненко стояв у черзі в енкаведівські
катівні. 1935 року вченого заарештовують без видимої
причини, хоча всі знали, що вина його лише одна
– ще до більшовицького перевороту батько Іваненка
видавав у Полтаві аж ніяк не більшовицьку газету.
– По пояс у воді, з киркою по шістнадцять годин
– так працює на каторзі вчений зі світовим ім’ям –
лише десь поза приміщенням, на всяк випадок озираючись,
перешіптувалися колишні колеги.
Та все ж їх клопотання трішки облегшило долю
Іваненка. Його відправляють в політичне заслання у
Томськ.
Десять років, які могли б стати найпліднішими, забирає
у Димуса каторга і Друга світова війна.
По війні Іваненко продовжує розробляти фундаментальні
фізичні проблеми, одночасно очолюючи
кафедру в Тімірязівській академії. І тут він знаходить
152152
застосування непересічному науковому баченню.