– Милий сину, не все вирішує зброя, розум
дужчий за неї.
– Мамо, відколи прийшла сумна звістка про батькову
смерть, я так багато передумав… Поряд Данія,
інші достойні землі… Чим далі збігатиме час, історія
Ярослав Мудрий
1818
перегортатиме свої сторінки, тим складніше ставатиме
утверджувати Норвегію.
– Добра дитино, я стомилася за життя чекати вісток
з полів битовних, – Олаф відчув, як затремтів
материн голос. – Я втратила на війні чоловіка, Норвегія
втратила доблесного короля… Я не хочу втратити
ще й сина, а норвезький народ свого конунга, на
якого покладає стільки надій…
Пережите Єлизаветою напливало знову хвиля за
хвилею на пам’ять. Довгими вечорами, при лякливому
полум’ї свічки, що відкидала метушливі тіні та
тихо потріскувала, хоч від того тихесенького тріску
вона мимоволі щоразу здригалася, Єлизавета не одну
думу передумала про шляхи і доріжки, де зараз її чоловік
і король. А як вже зовсім допікала туга, брала в
руки старий свиток із сагою молодого Гарольда, сагою,
присвяченою саме їй.
Ми зіткнулися з трандами так,
що вони мали чисельну перевагу.
Сталася, звичайно, запекла і жорстока битва,
коли ми стялися одне з одним.
Ще юнак, я навіки втратив свого повелителя,
теж юнака, який поліг у битві.
Але дівчина з золотим перснем, яка живе
на Русі, мене не кохає.
Я знаюся на восьми мистецтвах: вмію
кувати вірші, можу мчати на швидкому
коні, часто плаваю, вмію бігати на
легких лижах, метати спис і гребти веслом.
Але дівчина з золотим перснем, яка живе
на Русі, мене не кохає.
Ніхто, ні жінка, ні юнак не стануть
заперечувати, що саме ми
на світанку в південному
місті змахнули мечами,
метнули списи; там є багато
доказів наших подвигів.
Але дівчина з золотим перснем, яка живе
на Русі, мене не кохає.
…Єлизаветі пригадувалися рядки із саги Гарольда,
тільки суть їх з’являлася в пам’яті знову русь
кою мовою, наче в підрядковому перекладі, мовою,
якою вона вже навіть інколи відвикала думати –
як-не-як майже два десятиліття вона вже королева
цієї держави.
– Сину, не меч визначає силу королівства, а добре
чи зле життя твоїх підданих. Ось про що має бути
твоя дума денна і нощна. А на різні держави різним
чином впливають – родичатися можна, до слова.
Негадана думка промайнула в голові Олафа, думка
як спалах – він рвучко підвівся на ноги, він знав
тепер, як здійснити батьківську мрію про Данію – і
вогник завзяття і нетерпіння, впертості та настирливості
заіскрився в його очах.
– Я виконаю твою умову, мамо. Я не візьму у руки
меча без крайньої на те потреби, – метал у голосі
сина, такий властивий в подібні хвилини Гарольдові,
почувся Єлизаветі в Олафових словах. – Але й ти
маєш виконати мою умову.
– Яку, дитино? – щось насторожувало матір,
раптовий острах легенькою колькою озвався у серці.
– Ти маєш вийти заміж за данського короля, –
видихнув син. І знову твердо, з металом:
– Тоді я буду спокійним королем, я матиму час
і можливість подбати про життя підданих.
Єлизавета аж відступила на крок і затулила лице
долонями.
– Гріх тобі казати таке… Жалоба по батькові ледве
минула.
– Умова – за умову, – метал у голосі залишався
таким же дзвінким.
– Сину добрий, мені про монастир думати, а не
про заміжжя…
– Не приймеш умови – і я не прийму… Батька,
знаєш сама, данці вважали не просто грозою, його з
жахом іменували «північною блискавкою».
– Я думатиму, сину…
Бучно гуляла Норвегія коронування юного Олафа,
не стомлювалися музики, витирали піт з чола дужі чоловіки,
що готували смаженину… А незабаром Єлизавета,
донька Ярослава Мудрого, таки вийшла заміж
за данського короля.
Мир і лад запанував на норвезькій землі на всі
двадцять сім років правління Олафа. І поки зимовими
2020
вечорами у віконних шибках спалахували вогні, ніхто