Тоді ж, 66 року, Нерон знову, уже втретє, одружився. Після смерті Поппеї Сабіни Нерон хотів оженитися на іншій дочці Клавдія - Антонії. До цього Антонія вже двічі встигла побувати у шлюбі. Раніше згадувалося, що її другого чоловіка Фавста Корнелія Суллу спершу було заслано за наказом Нерона, а потім страчено, зведену сестру Антонії - Октавію, яка вісім років пробула дружиною Нерона, теж було страчено за його наказом, сама Антонія була замішана у змові Пізона. Чому ж Нерон вирішив узяти собі наречену з ворожого табору?…
Нероном тут, мабуть, керували не почуття, а насамперед політичний розрахунок - одружившись із такою видною представницею ворожої йому частини римської знаті, він міг би послабити лютість опозиції.
Антонія відмовилася від зробленої їй пропозиції. Раніше це анітрохи не занепокоїло б Нерона й привело б уперту хіба що до заслання.
Одначе тепер він не міг допустити нового шлюбу Антонії - будь-який представник римської знаті, за якого б вона вийшла заміж, став би визнаним лідером ворожого йому табору, а одруження з дочкою імператора Клавдія давало б йому в очах римлян легітимні претензії на імператорський трон. Можливо, відмовляючи Нерону, Антонія не очікувала, що це буде коштувати їй життя. Проте сталося саме так.
Після відмови стати дружиною принцепса її того ж року було знову обвинувачено в підготовці перевороту і страчено. Загибель Антонії могла бути пов’язана й з її можливою участю в розкритій 66 року змови Вініціана, про яку буде докладніше розказано трохи пізніше. Але саме відмова Антонії стати дружиною Нерона зумовила таке жорстоке рішення. Одружився Нерон із Статилією Мессаліною, дружиною свого колишнього наближеного Вестіна. Марк Аттик Вестін ще нещодавно був одним із друзів Нерона. 65 року він навіть був консулом, одначе того ж року, у розквіті кар’єри, його звинуватили у причетності до змови Пізона й примусили до самогубства. Римом ходили чутки, що Нерон уже тоді мав любовний зв’язок зі Статилією Мессаліною, і саме шлюб Вестіна з нею був справжньою причиною його загибелі.
На виправдання Нерона можна майже з повною впевненістю сказати, що це було не так. Якщо сам Марк Аттик Вестін, можливо, й міг би припуститися помилки, уклавши шлюб із шаленого кохання, то Статилія Мессаліна так би ніколи не вчинила. У питаннях шлюбу вона була жінкою досвідченою. Не надто переживала вона й через загибель останнього чоловіка. Її шлюб з Марком Аттиком Вестіном був для неї вже четвертим, а шлюб із Нероном - п’ятим. Це була жінка вродлива, хитра й обережна. Якщо зображення другої дружини Нерона Поппеї Сабіни з’явилося на монетах лише після народження нею дочки, зображення Статилії Мессаліни з’явилися на монетах східних провінцій Риму й без цього. Вона красувалася при дворі, насолоджувалася життям, але вміла не озлити інших і не нажила собі серйозних ворогів. Незадовго до усунення Нерона, коли вже всім стало зрозуміло, що втримати владу йому не вдасться, Статилія Мессаліна без усяких вагань покинула його й відбула на час смути на свою віллу. А незабаром знову розважалася при дворі й навіть ледве знову не стала імператрицею, коли з нею зібрався одружитися Отон, який досяг влади 69 року. Цьому завадила лише поразка імператора Отона в битві під Беадріаком, після якої він мусив позбавити себе життя, але останнього листа перед тим, як вкоротити собі віку, Отон написав їй, Статилії Мессаліні.
30. Змова Вініціана й розправа Нерона над змовниками. Загибель Корбулона. Початок Іудейської війни. Веспасіан стає головнокомандувачем римських військ на Сході
Клопоти, пов’язані з новим весіллям, не стали на перешкоді бажанню Нерона відвідати Грецію. На кордонах імперії було спокійно, і, здавалося б, ніщо не могло йому завадити.
Однак якщо з Парфією було встановлено мир, то з римською знаттю в Нерона тривала війна. Не встиг Тирідат поїхати на батьківщину, як у Римі було розкрито нову змову - змову Вініціана. Про неї збереглося мало відомостей - усього лише згадка Светонія Транквілла (розділи книги Тацита, присвячені цьому періоду, загублено), але те, що Светоній у своїй книзі про Нерона говорить лише про дві змови - Пізона й Вініціана, - дає підстави гадати, що саме вони були найнебезпечнішими. Судячи з того, що змову Вініціана було розкрито в Беневенті (місто на Аппієвій дорозі, сучасний Беневенто), змовники планували покінчити з Нероном, коли він вирушить у свою давно плановану поїздку до Греції - саме через Беневенто пролягав найзручніший шлях із Рима до порту Брундізій, звідки зазвичай відпливали з Італії до Греції. Важко сказати, як саме цього разу було викрито змову та що надихало змовників - високі державні міркування чи просто жага влади, - але Нерон розправився з ними нещадно - всіх їх стратили. Постраждали і їхні родичі - одних було вбито, інших заслано.
У цей час було страчено й дочку імператора Клавдія Антонію, яка відмовилася раніше вийти заміж за Нерона. Невідомо, чи була пов’язана страта Антонії зі змовою Вініціана, але зв’язок подій у часі тут очевидний. Страта Нероном ще однієї рідної дочки свого названого батька, звісно ж, викликала в римлян ремство - все потомство імператора Клавдія було знищено його названим сином.
Придушення змови не вирішило всіх проблем, а навпаки, викликало нові. Вініціан був зятем видатного полководця Доміція Корбулона. Зараз не можна сказати напевне, чи був Корбулон причетний до змови Вініціана, але залишати живою таку людину після страти його зятя Нерон ніяк не міг. У розпорядженні Корбулона було одне з найкращих і наймогутніших угруповань римських військ. Корбулон на той час був, безперечно, найуславленішим полководцем імперії.
Спроба звичайним способом заарештувати Корбулона чи просто стратити його могла б призвести до повстання й непередбачуваних наслідків. Щоб уникнути цього, Нерон, прибувши 66 року до Греції, в найулесливіших виразах запрошує Корбулона приєднатися до нього й насолодитися видовищами. І лише коли Корбулон передав командування довіреними військами, щоб вирушити до імператора, йому вручили наказ Нерона, в якому той пропонував йому вдатися до самогубства. Корбулону не залишалося нічого іншого, як виконати цей наказ.
Найкращий полководець Риму загинув не в бою, а внаслідок чиєїсь, можливо, навіть і власної, інтриги. Така ж доля спіткала незабаром і двох інших відомих полководців - братів Скрибоніїв, Руфа й Прокула, які командували римськими військами у Верхній і Нижній Германії. 67 року Нерон запросив їх до Греції, а після прибуття наказав їм вкоротити собі віку. Можливо, у Нерона були вагомі причини для того, щоб розправитися зі Скрибоніями, але популярності йому це не додало.
Окрім змови Вініціана й необхідності усунути Доміція Корбулона, 66 рік додав Нерону й низку інших проблем на Сході. Коли в Римі під час урочистої зустрічі Тирідата римляни, вірмени й парфяни запевняли один одного у вічній дружбі, на сході імперії спалахнула нова війна, вести яку довелося не тільки Нерону, а й іще чотирьом імператорам Риму, і не виключено, що неймовірно щедрі дарунки Нерона Тирідату давалися тоді насамперед для того, щоб уникнути парфянського втручання. Закриваючи ворота храму Януса й повідомляючи про мир, який настав у всіх володіннях Риму, Нерон уже знав, що ця війна триває, і знав про перші невдачі римських військ.
Навесні 66 року в Іудеї почалося потужне повстання, що стало початком Іудейської війни, завершити яку вдалося тільки імператорові Веспасіану. Повстання це почалося в невеликому містечку Цезарії Приморській із зіткнень між греками, які там мешкали, та євреями.
Римський прокуратор Іудеї Гессій Флор видав декрет, яким позбавив євреїв багатьох переваг, які вони до цього мали. У головних містах Іудеї - Кесарії та Єрусалимі - це викликало радість неєврейської частини населення й озлобило євреїв. Між ними почалися криваві сутички. Коли ж Гессій Флор вирішив вилучити за недоїмки 17 талантів* зі скарбниці Єрусалимського храму, євреї здійняли бунт, вигнавши Гессія Флора з Єрусалима. Римський намісник у Сирії Цестій Галл, чиїм підлеглим був Гессій Флор, спершу спробував залагодити питання шляхом переговорів і послав в Іудею свого вповноваженого чиновника, щоб з’ясувати причини того, що сталося. Іудейський цар Агріппа Другий доводив співгромадянам необхідність і переваги співпраці з римлянами. За це ж саме виступав і первосвященик Маттафія. Однак екстремісти взяли гору - син попереднього первосвященика Ананія Елеазар, друга після первосвященика особа в іудейській церковній ієрархії й тодішній староста Храму Соломона, оголосив, що забороняє приймати жертвоприношення від іноземців. У той час у Храмі двічі на день приносили жертви від імені Риму й імператора, а отже, заява Елеазара була вже прямим закликом до повстання.