«Де мій син, Парфанію?» — спитала копія костоголового.
«Нерегулярні фрагменти подібні», — повторив слова Голомозого Анемподест. Він сів навпроти батька Аттика і сказав:
«Він мертвий».
Обличчя старого посіріло, але зберегло гідність.
«Його вбили римляни?»
«Ні. Його вбили ламії Нічної Викрадачки Немовлят».
«Навіщо?»
«Він хотів припинити богиню».
Після важкого мовчання старий промовив:
«У давні часи Викрадачка забрала в мене трьох синів. Тепер убила останнього. Але ж моя родина не завинила Ламашту нічого. Мої предки були лише лікарями і робили свою справу».
«Її треба припинити».
«Ти здурів, філософе?»
«Ні».
«Хто може закреслити безсмертя богині?»
«Це я в тебе питаю: хто?»
Очі старого рантом спалахнули.
«Інша безсмертна богиня!» — сказав він і підвівся.
«Та, що повбивала змій Півночі, Півдня і Заходу?»
«Почуй мене, Ідейська Мати! — повстав старий ескулап. — Я хочу помсти, і мертві діти мої волають про помсту!» — пальмірська подоба костоголового обернулася до статуї, якої Анемподест раніше не зауважив. Мармуровий бовванчик Кібели стояв у ніші і штучне джерельце плюскотіло під ногами Матері Богів. Раптом отвір у стелі потемнішав. Хмара отінила небо Пальміри. Сталася громовиця і блискавка впала у басейн. Хоча Анемподест вважав себе готовим до усіляких несподіванок, але тут він впав на підлогу й закрив голову руками. Блакитна на доторк енергія промкнулася до його єства і розклала дійсність на різні способи дріб'язковості. Сузір'я спалахнули під повіками прочанина і вібруючі голоси загомоніли в його потилиці.
«Ти почула мене, Мати!» — донеслося до нього одночасно з плюскотом повені і голосом Голомозого: «Ти дуже вчасно допетрав, Витискуваче!» А ще він почув крики тисяч викрадених немовлят і рев Закреслюючих Істот й сирітське рохкання Мідного Паця при розтрощеній садхузаґом Сцені…
Блискавка, що спопелила Повноважне Втілення Карни в Опорній Реальності, була у сотні разів потужніша від блискавки в ункторії. Її бачили втікачі-зміївчани з висоти Хирлицького водорозділу. Її спостерігали вартові підскарбія Сокольського на переправі і залишки сотні Приблуди, оточені водою на дузі Костянтинівського шляху. Її світловий вибух помітили навіть у Проскурові і в таборі полковника Кривоноса, і багатьом у той вечір здалося, що світ розколото навпіл і янгольські сурми скликають сойм праведників у долину Армаґедона. Велетенська блискавка потрапила у літописи та легенди, які розповідали свідки й діти свідків до часів Гайдамаччини, і був один, хто бачив її з відстані п'ятсот кроків. Ім'я та чин найближчого свідка перекази не зберегли, але цей невідомий божився і клявся життям рідних, що Велика блискавка була подібна до небесного дерева з пишним корінням, що огорнуло потоками блакитного вогню цілу Горбату гору. Він розповідав також, що блискавка повбивала з півсотні ведмедів, котрі рятувалися на Горбатій від повені, але цьому числу ніхто не повірив.
Станіслав
2001—2002 р.
Перелік помилок друкованого оригіналу, помічених та виправлених верстальником електронної версії
Стор. 31: Допоки не даси мені відповідей і я не переконаюся в (іхній =>) їхній істинності, нікуди з тобою не піду!
Стор. 53: Воно розбіжиться, тільки-но (побаче =>) побачить живого садхузаґа.
Стор. 77: Опадлійське бароко здавалося невичерпним щодо оздоблення фронтонів, фризів, ніш, медальйонів та (архітаврів =>) архітравів.
Стор. 78: Вулиця, затиснута триповерховими палацами, несподівано улилася до круглої площі, прикрашеної бовванами невизначеної — а радше подвійної — статі, а також статуями страхітливо мускулястих чоловіків з (настовбученими =>) настовбурченими у бік гермафродитів прутнями.
Стор. 86-87: «Не треба бути настільки помисливою й недовірливою, моя (неперевешена =>) неперевершена панно», — похитав головою отаман і спробував поцілувати Гелену.
Стор. 89: Каштан відлетів до стіни, з полиць попадали миски, (макитри =>) макітри і крашанки.
Стор. 101: Їхнє замогильне палахкотіння вихоплювало з надр саркофагів шипасті хвости, роззявлені пащі, (настовбучені =>) настовбурчені штрикала та гребені різноманітних монстрів.