Енґельгардт, який тим часом копирсався ногою в піску, слухав цю історію зі щораз більшим збентеженням. Коли Аукенс завершив розповідь — виною його невдачі буцім було те, що його жертва виявилась євреєм, — Енґельгардт спробував сколупнути якесь струп'я зі шкіри на стегні й потайки покласти його до рота (може, це якась інфекція? Чи десь узагалі ранився останнім часом?), потім широко позіхнув і сказав, що спілкування можна буде продовжити завтра.
Уже в ліжку він обмірковував почуте. Серп місяця кольору жовтого сиру висів над океаном. Яким же нестерпно огидним був цей Аукенс. Енґельгардт не поділяв новітню моду очорнення семітів, яку цей жахливий Ріхард Ваґнер своїми текстами та сміховинно бундючною музикою якщо і не запровадив, то все ж популяризував у світських салонах. Наш любий друг був прихильником музики Саті, Дебюссі, Мендельсона-Бартольді й Маєрбера.
Притичиною, через яку стався конфлікт із нудистом Ріхардом Унґевіттером, чий сумнівний трактат привів до нього Аукенса, було, як тепер пригадував Енґельгардт, не непорозуміння, а звинувачення проти євреїв, що ставали ядучішими з кожним новим листом, просотаним ненавистю. Бо це ж неприпустимо — засуджувати людей через належність до певної раси. Крапка. Жодних дискусій. Сюди б іще піаніно привезти.
Думки кружляли, наче на каруселі. Але як би зробити так, щоб піщинки не потрапляли в механізм піаніно? Він давно вже не бачив Макелі, хотілося б сподіватися, що з ним нічого не сталося. Закричав нічний птах. Демон подув у свій ріг зі слонової кістки. У скіфських правителів осліплені раби, вони переробляють здоєне молоко. Там, над країною Ґоґа і Маґоґа, розпростерлася вічна темрява. Коли засірів світанок, видіння нарешті розчинилися в повітрі й Енґельгардт м’яко полинув у сон під протимоскітною сіткою, в яку збиралися його фантасмагорії.
Потім нагрянув день, сонячний, спекотний. Ми бачимо двох оголених чоловіків, які простують берегом. Енґельгардт помічає, як Аукенс, перепрошуємо шановну публіку, очима обмацує його. Він не намагається приховати погляд, спрямований на пах Енґельгардта. Коли Енґельгардт трохи виходить уперед, то відчуває погляд і на своїх сідницях. Він почувається як під спостереженням, зґвалтованим і редукованим до самого лише члена. Відтоді Енґельгардт під час прогулянок знову покриває стегна, Аукенс ходить голий, спілкування сходить нанівець, про Теннісона й не згадують.
Ми бачимо юного Макелі, котрий прямує островом, думаючи про те, як упіймати розкішного птаха із зеленим пір’ям у подарунок Енґельгардту, бо його господар, відчуває він, незважаючи на візитера з Німеччини, здається таким самотнім. У небі й на пальмах Макелі вишукує бажану пташку, а коли виходить із заростей, його рвучко хапає неймовірно сильний веснянкуватий гельґоландець, великим і вказівним пальцями обмазує лубрикантом (для цього він прихопив пляшку кабаконської кокосової олії) голівку свого ерегованого члена і в затінку пальм ґвалтує хлопчика, який кричить від болю, наче поранений звір. Перелякані птахи злітають у небо, кружляють і не можуть угамуватися.
Ми знову побачимо Аукенса вже мертвим, голим, пузом догори, на землі, з розтрощеним черепом, із якого витікають мізки. Мухи рояться навколо лискучої і ще вологої рани на його потилиці—здається, вона трохи пульсує, начебто в ній ще не згасли рештки життя, яке тримається за це місце. Макелі тут немає, Енґельгардт снує поруч, наче тінь. Проти вечора періщить дощ і змиває сліди крові.
Чи сам Енґельгардт розтрощив кокосовий горіх об голову антисеміта, а чи голову Аукенса розбило дозрілим плодом у тих самих пальмових заростях, де він учинив наругу над юним Макелі, чи, може, рука хлопця-тубільця підняла камінь для захисту — все це розчиняється в мареві оповідної невизначеності. Упевнено можна говорити лише про те, що гельґоландець від удару твердим округлим предметом відправився із цього світу до своєї Ultima Thule, з осяяного сонцем берега з пальмами — у холодну сутінь льодового царства. А оскільки Аукенса, який не пробув у землях протекторату й шести тижнів, поховали швидко та без особливих церемоній, без туги та оплакувань на німецькому кладовищі в Гербертових Висотах, з пам'яті швидко стерлася та обставина, що наш друг Енґельгардт, імовірно, міг скоїти вбивство. У колоніях уже траплялися такі смертельні випадки; у реєстрі Нової Померанії зберігся лише скупий запис, а поліцейське розслідування припинили, бо заступник губернатора вирішив, що на голову Аукенса впав кокосовий горіх із пальми, а отже, це був нещасний випадок, а тому на Кабакон не відсилали представника влади для з'ясування обставин.