Містечко Сува на Фіджі на перший погляд нагадувало Гербертові Висоти (набагато більше Рабаул, його нову копію), але було населене аферистами, пияками, піратами, священиками-методистами, волоцюгами та іншими креатурами, котрі з усіх островів Тихого океану обрали саме невеличку британську колонію Фіджі, щоб із бозна-яких причин саме там творити свої чорні справи.
На безіменному сусідньому острівці тим часом оселився їдець світла та прибічник пранаями Еріх Міттенцвай із берлінського Далему, він уже багато місяців приймав у себе пілігримів і послідовників, тому, коли там опинився Енґельгардт, йому здалося, наче він дивиться на божевільний образ своєї майбутньої колонії коковорів. Його ласкаво запросили до господи, помилково припустивши, що йдеться про ще одного прибулого адепта учення Міттенцвая, запропонували місце для сну в одній із дюжин споруджених із рослинного волокна хижок на березі маленької бухти. Усе справляло враження чіткої німецької організованості, Енґельгардт із подивом спостерігав, як якийсь юнак задумливо підмітає пляж.
Не надто вбогий тілом Міттенцвай з'явився на пляжі десь після полудня, усівся на подібній до трону бамбуковій конструкції, роздягся, залишивши на тілі лише клаптик тканини, щоби прикрити сором, став усіляко вигинатися (це здалося Енґельгардтові вільно зімпровізованими вправами з йоги) і, наче витягнутий з води короп, почав дихати ротом, щоб впустити в організм сонячне світло. Невеликий натовп пілігримів, сівши коло його ніг, виявляв подив, падав долілиць, залишаючи Міттенцвая байдужим, і намагався пити сонячне світло. Енґельгардт, відчувши, як у ньому піднімається хвиля необґрунтованої люті, після кількох вправ (Міттенцвай тим часом зник у своїй хижі) підсів до молодого індуса і спитав, що саме тут діється.
Так ось, уже більш ніж півроку факір Міттенцвай споживає лише есенцію світла, ні води, ні їжі, адже так і водилося в Європі в Середньовіччі, а Міттенцвай тут, на островах Фіджі, заселених переважно прибулими сюди з Північної Індії найманими робітниками, лише вдосконалив такий устрій за допомогою індійської філософії. Фактично йдеться про те, щоб накопичувати всередині себе прану, ту субстанцію, що оточує нас в ефірі, й перетворювати її на поживні речовини. Звичайно, це вимагає великої концентрації та сили духу, це не кожному дається легко, бо потрібно за допомогою певних роками практикованих технік медитації занурюватися у своєрідний транс, щоб світовий дух, осідлавши світло, почав просочувати тіло. І — так, щоб виразити пошану майстрові, йому приносять подарунки у вигляді грошей, годинників та прикрас, він відкрито тримає їх у власній хижі, аби щомиті перед очима поставало свідчення минущості світу і нікчемності його мізерій.
Енґельгардт почув достатньо, таку маячню він не міг довго витримувати. Він підвівся, пішов берегом на узвишшя, де стояла хижа Міттенцвая, не постукавши чи якось інакше не заявивши про свій прихід, відсунув плетену завісу і зробив крок у святилище далемського факіра. Міттенцвай і темношкірий старий індус, які сиділи біля столика, злякано, наче заскочені діти, почали швиргати в куток миски з рисом, фруктами, курячими стегенцями, а потім заклякли. Міттенцвай у відчаї закрив обличчя долонями, індус випростався, витер долонею рота, і в цей момент Енґельгардт упізнав у ньому Ґовіндараджана — ось зараз перед ним стояв той облудний таміл, котрий кілька років тому на острові Цейлон заманив його в темну діру, а на завершення ще й украв усі його гроші.
Під час цієї миті впізнавання Міттенцвай бухнув на коліна зі зверненими до німця благаннями не викривати його, бо вся ж ситуація здаватиметься жахливішою, аніж є насправді, звісно, плани ошуканства можна викрити, однак нікого ж не примушували приносити коштовні подарунки, просто так сталося одного ранку, а потім адепти, які прибували сюди, приносили дедалі більше презентів, і повернути їх стало вже неможливо. І поки Міттенцвай кинувся до скрині й тицяв Енґельгардту повні пригорщі різноманітних прикрас та коштовних годинників, Ґовіндараджан запитав, що це за дивні плями на ногах в Енґельгардта.