— Нам знадобиться світло.
Вітмен миттєво дістав ліхтарика зі своїх, здавалося, безмежних кишень пальта «Спорт Біллі». Побачивши це, Діксон присвиснув.
— Ви си добряче підготували, еге ж? — буркнув він.
Вітмен очікував, що люк відчиниться у підвал чи сховище, але він помилився. Для такого великого люка приміщення виявилося доволі обмеженим — не більше метра вглиб. Внизу були ґрати, і крізь них гуляв вітер. Приміщення було відкрите для потрапляння будь-якої гидоти, але воно було над шахтою, тож ніколи не зазнавало затоплення. Вітмен не міг розгледіти нічого поверх ґрат, тож устромив крізь них руку. Було слизько й вогко, і це притупляло відчуття. Просунувши пальці крізь діру, Вітмен натрапив на дещо. Він ухопив ємність і витягнув її, а тоді не без зусиль відчинив.
— Що це? — виконроб був явно розчарований. Вітмен не відповів. Він пробігся пальцями по м’якому матеріалу плівки.
— Картинки? — мовив Діксон. На його обличчі була байдужість, навіть відраза, наче все це було частиною дурного жарту.
Вітмен відступив від люка і, присівши, поклав плівку перед собою. Вдало розраховане послідовне згортання паперових рулонів зберегло її. Кожен наступний оберт захищав зображення всередині. Він перевірив кінець одного з рулонів. Мовчки прочитав слова.
«Паперова плівка Істмена». З тим само успіхом могли написати «джекпот».
Діксон схилився над люком, сунувши туди руки по лікті.
— Ви історик чи хто?
— Чи хто.
— Теж мені, знахідка. Картинки якісь, — він знову всміхнувся. — А я вже гадав, що там букетик квітів. Заради бога, нащо комусь заникувати картинки?
Вітмен начебто пригадав щось і сунув руку в кишеню пальта по гаманець. Його вигляд, здається, втішив і збентежив виконроба водночас.
— Якщо розповісте про це вашому працедавцеві, він забере ці речі й викине їх у смітник. Тобто, — він перевернув шпаристу плівку, — це ж лише картинки.
Він різко відкрив гаманець і підніс до чоловіка, даючи йому змогу помітити банкноти всередині.
Діксон кивнув.
— Я можу взяти їх із ваших рук за… скажімо, дві сотні?
Чоловік стояв, роззявивши рота. Через силу він закрив його й важко глитнув.
Навіть найетичніша людина іноді потребує присутності поряд диявола. Не існує того, хто не піддасться, якщо запропонувати потрібну спокусу в потрібний час. Коли йшлося про вибір спокуси і вдалого моменту, Вітмен був справжнім генієм.
— Ніхто не знатиме, — продовжував Вітмен. — Треба лише трохи цементу.
Він підморгнув йому.
Виконроб кивнув на підлогу.
— Три сотні, — сказав він.
Вітмен постояв секунду, тінь усмішки торкнулася його губ.
— Три сотні. По руках.
Він простягнув чоловікові пачку банкнот. Чоловік поклав гроші в нагрудну кишеню робочого одягу.
— Приємно мати з вами справи, — сказав Вітмен. — Якщо ще щось нагодиться, ви знаєте, як мене знайти.
Відвернувшись, він почув, як виконроб гукає його.
— Ті штуки чогось варті? — сказав Діксон.
— Чесно? Ні копійки, — відповів Вітмен, не озираючись.
Він зустрівся з Чарлі на перехресті з Касл-стрит. Густий туман огорнув їх, підіймаючись від мокрої трави садів на Принцес-стрит і ґотичним павутинням зависаючи між тьмяним сяйвом ліхтарів.
— То що відбувається? — спитав Чарлі.
На вулиці Роуз-стрит було людно — робітники поверталися додому, компанії студентів стягувалися до пабів. Дівчата, що гуляли дівич-вечір, посилали повітряні цілунки Чарлі, коли вони двоє проходили повз, а потім переключилися на компанію юнаків із цигарками під стінами таверни «Чорна троянда».
— Я телефонував Вальдано і розповів йому про знахідку. Літак відлітає завтра ввечері. Я везу цих крихіток йому. Його посіпаки зроблять свій фокус-покус, і ми побачимо, що на них. Якщо це справді належало Оґюстену, то ми на правильному шляху. Якщо це той фільм, що шукає Вальдано, тим краще: я отримаю решту платні, і всі підуть додому щасливі.
Чарлі схилив голову, дивлячись під ноги на ходу.
— Так, чудово, еге ж?
— Ти втомився чи що? — спитав Вітмен. — Я гадав, ми збиралися перевірити щодо «39 сходинок».
— Так, тобто я хочу перевірити. Справді хочу… та хіба тобі хоч трішки не цікаво?
— Ти про що?
Той зупинився, і Вітмен завмер на місці, зазираючи другові у вічі.
— Ну, в нас тут, може, найперший фільм у світі — і я не маю на увазі «перший зроблений запис», я маю на увазі — найперша кінокартина. Хіба не хочеш подивитися, що на ній?
Вітмен відірвався від своєї цигарки. Йому так не терпілося знайти втрачену річ, що він не замислювався, що станеться, якщо він справді її знайде.