Другу половину дошки займав плакат фільму. Інспектор Скотленд-Ярду з талантом до гіпнозу й маскування дивився крізь лінзи в дротяній оправі. Вдягнений у важке чорне пальто і величезний циліндр, неприродно блідий у своєму гримі, з моторошно симетричними гострими зубами, вишкіреними в нерухомій посмішці, він ніби сподівався загіпнотизувати й залякати жертву, змусити її розкрити таємниці злочинного світу за допомогою цієї жахливою посмішки. «ЛОНДОН ПІСЛЯ ОПІВНОЧІ» — зазначав густо-чорний напис угорі.
Нестор продовжував водити пальцями вгору-вниз уздовж плаката, примруживши очі.
— Що він робить? — пошепки спитав Вітмен Чарлі.
— Гадки не маю.
— Наче сцена Ґері Олдмена з «Професіонала», — прошепотів він і зробив жест, ніби розриваючи уявний аркуш паперу.
Нестор зітхнув.
— Замовкни, Вітмене, — він різко вдихнув крізь зуби. — Коли я нервую, мені треба торкнутися чогось чистого. Лише так я розумію, що існують речі, заради яких варто жити. Ось що означає ця стіна: полярність між потягом, що прибуває, і фільмом з Лоном Чейні, що зник.
— Людина з тисячами облич, — промовив Чарлі. Це було радше твердження, ніж спостереження — шепіт прихильників однієї форми мистецтва в слушному місці і в слушний час, який підживлює моторошна, скорботна атмосфера споглядання давно втраченого кумира. Лона Чейні обожнювали як одного з найрізнобічніших та найобдарованіших акторів і святого покровителя мистецтва й кіногриму; він спеціалізувався на ролях, що вимагали носити маски і спотворювати власну зовнішність.
— Який жаль.
— Знаєш, для цієї ролі він носив фальшиві звірячі зуби, що завдавали йому неабиякого болю. Вони були з гутаперчі — твердий матеріал, на гуму схожий, — сказав Нестор.
Усі троє дивилися на чоловіка в циліндрі й не могли відвести поглядів від його вампірського вбрання, плаща, зубів-бритв та очей на викоті.
— Чоловік у бобровому капелюсі, — прошепотів сам до себе Чарлі.
— Я намагався відшукати його останні двадцять з чимось років, — сказав Нестор. — Усі сліди загубилися після 1967-го. Інвентарні записи зі сховища MGM № 7 свідчать, що він був у них, доки не сталася пожежа. Пару разів я був зовсім близько. Подейкували, що позитив якимось чином уцілів: за чутками, 16-міліметрова копія була десь поблизу, або ж її прибрав якийсь колекціонер, нічого не кажучи зі страху, що MGM відберуть — у них права на цей фільм до 2022 року. Хтось мені якось розповідав, що MGM самі мають уцілілий матеріал, та з якоїсь причини тримають це в секреті. Інший казав, що вони самі не знають, чи він у них — певно, валяється десь забутий.
Нестор обернувся до них обличчям. Він начебто повернувся до тями. Вітмен і Чарлі продовжували дивитися в очі Чейні.
— Пам’ятаєш, що я казав по телефону? — промовив Чарлі.
Нестор помацав лоба. Здавалося, наче в нього мігрень.
— Так. Паперова плівка Істмена?
— Авжеж. Треба перевести її у формат, придатний для перегляду: шістнадцять, тридцять п’ять міліметрів чи навіть цифровий. Можеш нам допомогти?
— Треба спершу подивитися, — сказав Нестор. Його очі за окулярами заволікла втома.
— Спершу скажи, що ти збираєшся з ним робити, — відповів Вітмен.
Нестор удав, що не почув. Чарлі кинув погляд на Вітмена. То був заклик припнути язика, дістати з рюкзака плівку і віддати Несторові.
Нестор поводився з плівкою так само обережно, як поводився б із немовлям. Він м’яко поклав її на стіл, наче лабораторний зразок надзвичайної культурної ваги. Увімкнув галогенову лампу й розмістив її пружинну сталеву стрілу над плівкою, спрямувавши світло на блискучу неглянсовану поверхню, шепочучи до себе:
— Позитивна копія на непрозорому матеріалі… бромідний фотопапір, подвійна волоконна основа, нейтрального кольору бромідна емульсія… Це паперова плівка, усе правильно.
Він глянув у допитливі очі Вітмена.
— Я проходив практику в Бібліотеці Конґресу. Працював там із колекцією паперових позитивів.
— Вражає, — озвався Чарлі. — Це єдина колекція такого типу в світі.
— То її можна перевести?
Нестор пройшов через кімнату, переступаючи через кабелі, до іншого столу. Там лежав якийсь механізм, прикритий душовою фіранкою. Здмухнувши з неї пил, він зняв покривку.
— Це те, про що я думаю? — спитав Чарлі.
— Фотомеханічний оптичний принтер, — відповів Нестор. Він постукав нігтями по коліщатках. — Спеціальна проекційна голівка зі змінними коліщатками і складаними штифтами, для фіксації плівки без завдання пошкоджень. Я можу змінювати голівки і штифти, які потрібні для опрацювання плівки, але не розірвуть її на клапті. Бачите кодувальну пластину зверху? Вона налаштовується, і це дозволяє синхронізувати кадри з нестандартними рамками. Оскільки паперові позитиви робляться на тривалій базі, без коригування в залежності від різниці щільності вихідних негативів, я можу влаштувати так, щоб відбите світло, необхідне для поверхні паперових позитивів під час копіювання, регулювалося, підсилюючи та зменшуючи світло в залежності від того, наскільки світлими чи темними є епізоди.