Алекс знав, що мусить щось робити.
Він опустився навколішки і підібрав каменюку. Відтак закричав їм, щоб припинили і дали коту спокій. Ерік подивився на нього, а тоді шарпнув мотузку, затягнувши зашморг на шиї кота, і смикнув угору. Плуто задихався. Привставши на задні лапи, розкривши рота, він шипів, мов чайник.
Ерік підняв кота у повітрі, а тоді підвісив над кліткою. Укинув тварину всередину і закрив кришку. Потім подав знак рукою, й інші хлопці розбіглися півколом і оточили Алекса в рові.
Він знову наказав їм облишити кота. Вони спитали: і що ж він робитиме? Алекс не відповів, лише міцніше стиснув каменюку в руці.
Вони не зводили з нього очей, підступаючи все ближче. Ситуація була не безвихідна: троє з ножем проти одного з каменюкою.
Алекс зробив єдине, що міг: він прицілився і жбурнув у них камінь. Той просвистів, зачепивши руку Томмі. Томмі скрикнув. Інші двоє кинулися на Алекса й повалили його на землю.
— Що ми зробимо? — спитав Кенні Еріка. Його голос відчутно тремтів. А тоді Алекс зрозумів: Кенні боявся, бо гадки не мав, який божевільний план виношує Ерік.
— Що ж нам зробити? — спитав Ерік зі злою усмішкою на обличчі. А тоді сказав їм.
Кенні й Томмі підтягнули Алекса до клітки — так, щоб він бачив кота.
З іншого боку Ерік потягнувся за палицею. Із садистським задоволенням провів нею вздовж прутів клітки. Кіт крутився, не зводячи очей із палиці.
Двома руками Ерік ухопив металевий контейнер. Притиснув до грудей і відкрутив кришку. Навколо розлився запах бензину. Алекс затремтів. Його голова смикнулася.
Ерік промовив щось тихе й заспокійливе до кота.
«О, Господи, — подумав Алекс. — О, ні. Будь ласка, ні».
Ерік перевернув контейнер, обливши кота бензином.
— Зараз ти засяєш для мене, так, любове моя?
Серце Алекса провалилося в шлунок, коли Ерік чиркнув сірником. Той змахнув ним над кліткою, водночас зазираючи в очі Алексу. Алекс невідривно дивився на голівку сірника, у самісінький центр полум’я, яке шалено металося — скажений звір, готовий вирватися з клітки.
А тоді Ерік упустив сірника в клітку й відступив. Клітку миттєво охопило полум’ям. Зі свистом, змішаним із воланнями кота.
Із лютим шипінням кіт бився об стінки клітки, відкривши рота, оголивши зуби. Він кидався на них, відлітав назад і кидався знову — несамовито, не зупиняючись, з шипінням і гарчанням.
Алекс устиг побачити морду Плуто за мить до того, як його поглинуло полум’я. Хлопчик побачив у ній приреченість. То був погляд ягняти.
Він намагався заплющити очі, але Ерік гамселив його по голові руків’ям ножа, доки він не розплющував їх знову.
Ерік реготав, задоволений.
— Диви, кіт шугає у вогні.
Кіт бився об прути знову й знову, його морда починала стікати кров’ю від численних ударів. Жар був такий, що навіть клітка з металевими прутами розпалася.
Алекс із жахом спостерігав цю сцену.
Коли все скінчилося, Плуто лежав у струмку. Він був ледь живий і востаннє хапався за життя, не усвідомлюючи, що відбувається. Його хутро зникло, шкіра під ним була мертвенно-блідою, і з-під неї сочилася кров. Він безперестанку тремтів, і від цього Алекс тремтів теж. Але окрім того, кіт не витягнувся ні на дюйм. Лише око, напівспалене око ворухнулося, коли Плуто ледь помітно підвів голову. Трохи крові сочилося з діри, де було інше око. Навколо кота плавали жмути обсмаленого, напівзгорілого хутра. Запах паленого м’яса висів у повітрі, й Алекс відчув, як шия одразу під адамовим яблуком наливається вагою.
Він відчув полегшення, коли кіт востаннє зітхнув і заплющив око. Цілу ніч хлопчик залишався там, дивлячись на згорілі рештки.
Зсередини майстерні знову повалив дим, і кіт-прибулець дременув звідтіля.
Вітмен підняв голову і побачив, як Чарлі вибігає з кабінету, зачиняючи за собою двері.
— Усе вийшло з-під контролю.
Вітмен зітхнув із полегшенням, побачивши флешку у нього в руці.
Чарлі зупинився перевести подих, закашлявшись від диму.
— Дай мені свій телефон, — сказав він, упершись руками в коліна.
— Навіщо?
— Хіба ми не телефонуємо в поліцію?
Вітмен приклав вказівний палець до скроні й заходився розтирати її круговими рухами.
— Здурів? З усією цією кров’ю навколо? Наші відбитки тут скрізь.
— Нам немає чого боятися.
— Не було, доки не розігралося «Пекло в піднебессі», Джаббо. Трясця мені, якщо потраплю за ґрати за те, що повернувся по своє.