— Це може бути пов’язано з дівчинкою, яку ми знайшли в завулку Ковенант.
Він здійняв руки догори.
— Знову ви зі своїми припущеннями.
— Дозвольте мені поговорити з батьками дівчинки.
Густі брови суперінтенданта піднялися від подвійних западин над носом.
— Ви взагалі слухаєте те, що я кажу вам останні п’ять хвилин?
Вона зітхнула.
— Займайтеся своєю справою. У нас роботи по горло. Якісь темні події сталися у кіноспілці в Ньюінґтоні.
— В Архіві?
Він кивнув.
— Півбудівлі зайнялося, одна людина зникла. Підозрюваний і зараз на волі. Ми досі намагаємося ідентифікувати його за записами з охоронних камер у будівлі.
— То дозвольте мені допомогти. Я навідаюся до них. Ви можете поговорити з батьками дівчинки.
— Хтось іще замішаний у цій справі.
Вона з шипінням видихнула крізь зуби.
— Знов повторюється справа Стерджера, — сказав він.
– І що це, в дідька, має означати? — вона ворухнулася, наче збираючись встати, але залишилася сидіти в кріслі. — Ту справу я вела особисто і все робила у повній відповідності до закону. Грала за правилами. І злочинець вислизнув.
— Послухайте, Макбрайд, я знаю вашу прихильність до таких випадків і знаю, що ви щиро хочете допомогти цим жертвам. Але треба працювати в рамках повноважень. Це означає, що іноді погані хлопці залишаються на волі.
— Я не збираюся лишати нікого непокараним.
— Усе, що я кажу, це щоб ви взяли вихідний на день і трохи заспокоїлися. Ідіть додому, відпочиньте. Ніхто не докорятиме вам, якщо візьмете відгул, щоб привести голову до ладу.
— Мені це непотрібно, — сказала вона, відчуваючи, що ось-ось вибухне, але Брайтнер жестом наказав їй мовчати і похитав головою.
— Я не залишаю вам вибору.
Вона фиркнула й підвелася з крісла. Відчинила двері й зупинилася.
— Знаєте що? Іноді головою просто треба працювати.
Вона вийшла з кабінету, захряснувши за собою двері.
21
Це була жахлива ніч.
Мати вийшла, щоб трохи випити. Спочатку це лише злегка стривожило Еліота. Але потім вона повернулася п’яна, перечепившись через сходи. Гірше того, вона була не сама. З нею був хтось — молодий чоловік, якого він ніколи не бачив. Той був теж п’яний, чи принаймні здавався таким. Ці хлопці — ніколи не знаєш, якого чорта в них на думці. Може, він лише прикидається п’яним, щоб затягнути її в ліжко.
Її язик заплітався, а мова була цілковито беззмістовною. Він злився на неї за те, що вона була шльондрою, за те, що не вміла стримувати себе. Як вона могла зрадити його ось так? Він продовжував видивлятися крізь вічко, доки око не розболілося. Але не відступав. Не біль непокоїв його.
Двері її квартири зачинилися слідом за ними, але він досі чув голоси. Вочевидь, вони були у вітальні, де до них приєднався ще один голос. За кілька хвилин двері відчинилися, і няня пішла. Мелодія, яка так збуджувала його, безперестанку крутилась у голові.
Еліот продовжував видивлятися крізь вічко. У якусь мить він навіть вийшов навшпиньки у коридор першого поверху, ставши за кілька дюймів від її дверей — рівно настільки, щоб мати змогу підслухати. Лунали стогони болю; він знав, чим вона
займається. Картини, що зринали в його уяві, наче хробаки, роїлися в мозку; і від того йому хотілося вирвати собі очі. Він повернувся до своєї квартири, вирішивши, що буде
розумніше не заважати її розпусним іграм. Просто зачекати. Усе відбувалося геть не за його Грандіозним планом. Мати виявилася чортовою курвою. І та дівка Пірсон. Вона поводилась не так, як він
собі уявляв. Вона не верещала, як решта; задоволення було вже не таким, як раніше. А він ще гадав, що вона зробить його щасливим.
Нічого. Він стиснув кулаки і приклав їх до скронь.
Не міг миритися з таким станом речей, з тими почуттями,
тими думками. Нехай Буря з ними розбирається. Буря засмокче їх, поглине їх. Смуток, який він відчував, зрада — усе це перетвориться на природну стихію. Все,
що він не міг контролювати, не міг знищити в собі. З кожним кроком у напрямку ванної вона зростала. Жага. Жага вогню.
Звільнитися. Нарешті йому на думку спала дотепна ідея.
Його скарби. Що з того, що ця дівка Пірсон зовсім не схожа на те, що він уявляв? Він може зробити її такою, перетворити її. Це як