Він підморгнув, але жінка цього не помітила.
Вона нашвидку продивилася документ.
— Отже, поїхав із Единбурга в… 1990 році. Яка дивина.
— Хапаєшся за соломинку. Так робили сотні інших.
— Так зробив і серійний убивця.
Джонсон всміхнувся.
— Гаразд, я тобі підіграю. Щось спільне?
— У своїх свідченнях подруга Аманди Пірсон каже, що пішла на південний бік «Океан Термінал» і побачила сумочку Аманди на тротуарі.
— Гаразд… — продовжив Джонсон, чекаючи пояснень.
— Відчувши недобре, вона побігла до інформаційного терміналу, щоб повідомити про це. Та коли охорона супроводила її назад на місце, сумочка зникла.
— Вочевидь, зловмисник повернувся, щоб підібрати сумочку, — сказав Джонсон. — Або дівчинка страждає на галюцинації. Або бреше.
— Лише подивися на всі ці справи, — мовила вона, тримаючи теку перед ним. — У жертв бракує особистих речей. Повітряної кульки. Медальйона. Сумочки. Наш зловмисник залишає собі сувеніри.
Він кивнув, гортаючи документ, не турбуючись вчитуватися в подробиці. Дійшовши до фотографії жертви, він вийняв її з теки і тримав у руках: відвертий топ, щільно нафарбовані повіки, забагато помади для дівчинки цього віку. Нарешті він похитав головою.
— Ця дівчинка надто доросла. Збіг.
Він поклав фотографію і підштовхнув її до Макбрайд. Жінка взяла її і сиділа, споглядаючи портрет останньої жертви. Він міг розповісти все, що їй треба було знати.
— Злочинці, що полюють на дітей, орієнтуються на певну вікову групу, — сказав Джонсон. — Злочинець, якого цікавлять шестирічні, може вважати чотирнадцятирічну дівчинку застарою. Те саме стосується чоловіка, якого приваблюють підлітки, — він, мабуть, відчуватиме таку ж відразу, як ми з тобою від думки про розбещення такої маленької дівчинки.
Макбрайд відчула, як стискається шлунок. Вона намагалася не звертати уваги.
— То як ти поясниш зростання кількості викрадених дівчаток за останні місяці?
Джонсон знизав плечима.
– Імітація. Кіно. МТВ. Мерилін Менсон.
— Хто-небудь перевіряв батьків? — спитала вона. Це був не стереотип, лише статистика.
— Чисті як скло. Залізобетонні алібі — були на роботі під час зникнення. Обоє. Також ми перевірили близьких родичів: нічого підозрілого.
— Тоді це має бути наш хлопець, — прошепотіла вона. — І в цьому разі ми бачили роботу нашого приятеля не востаннє.
— Не кажи дурниць, — озвався він. — Ті дівчата ходили до різних шкіл, мали різних друзів, походили з різних родин.
Він загинав пальці, наче відзначаючи ключові пункти.
— Дівчинка в завулку Ковенант — це одне: той самий почерк, який ти згадувала у зв’язку з останніми випадками. Натомість Аманда Пірсон зникла — не мертва. Не забуваймо про це. І, що важливіше, твій серійний убивця припинив спалювати в 1990-му. Не знаю, чому, і мені нецікаво з’ясовувати. Може, він помер чи втік із міста.
Вона постукала по паперах, що лежали на столі.
— Судячи з усього, що ми знаємо, він знайшов схованку, щоб приховувати тіла. Лише подивися на звіти з сусідніх округів. Дивні зникнення почалися точнісінько за три місяці після викрадення останньої дівчинки.
Вона подивилася у папери, подумки підраховуючи. Серія зникнень і спалених тіл, які знаходили в Единбурзі до квітня 1990-го. А потім нічого. Наче злочинець зник із лиця землі. Уважне ознайомлення зі справами інших юрисдикцій, однак, давало іншу картину. Серпень 1990-го: зникнення дівчинки в районі Лівінґстона. Листопад 1990-го: зникнення десятирічного хлопчика в Данбері. Список продовжувався.
Макбрайд подивилася в очі Джонсону — чесні жорсткі очі справжнього копа.
— Під лежачий камінь вода не тече, Макбрайд. Проблема в тому, що дівчата завжди зникають. Від початку світу зникали і зникатимуть, уже коли ми будемо мертві й поховані. А якби ми, скажімо, спробували це саме порівняння, яке ти щойно зробила, з географічно віддаленими округами — південний Вельс, Лондон чи, біс його знає, Париж? Картина була би та сама. Це як дивитися на хмари в небі, сподіваючись побачити якусь із них у формі звіра.
Макбрайд промовчала.
Вона помітила дещо.
Серія зникнень і спалених тіл з 1984-го по 1990-й; потім серія зникнень, тіл не знайдено. Вона бачила список зникнення дівчат, і одне з імен…
Оте ім’я. Вона вже бачила його раніше.
«Еллі Вітмен».
Вона підняла очі. Джонсон нічого не побачив і сприйняв її мовчазну зосередженість як незгоду з його доводами.