Вітмен дістав аркуш паперу. У своїх роздруківках вони виділили зображення першого кадру «доміно» і почали пошуки.
Виникло слово.
ВІРНІ
Вони дивилися один на одного. Інтуїція їх не підвела.
Знадобилася добра година, щоб розшифрувати код. Вітмен тримав аркуш перед собою. До них звертався Оґюстен Секюлер.
Любий друже,
В останні кілька місяців я пережив найстрахітливіші миті в моєму житті. Згубним, нищівним шляхом відлучений від моїх рідних, я знайшов розраду в рухомих картинках. І хоч вони втішали мене, зрештою я зіткнувся з демонами, що дрімали у цьому приладі. Мене оточують тіні, за мною невідступно стежать жадібні очі, прагнучи мого кінця. А ви, любий друже? Чи вірні ви моїм цінностям?
Я багато розмірковував над цим питанням у пошуку вмістилища для моєї таємниці, способу вберегти її від вогню пам’яті й забуття часу. І не знайшов вмістилища кращого за рухому картину. Її кадри мають властивість відтворювати людську правду, навіть у наймудрованішій формі.
Мене звати Оґюстен Луї Секюлер, і я не претендую ані на довіру, ані на переконливість. Так було від самого початку тієї черги подій, яку я збираюсь оповісти і де сприйняття насміхається з розуму, а спостереження піддає сумнівам прозорливість. Мене надихало це місто і його пращури, творіння яких стоятимуть понад тисячу років. Тут, у цьому місті, я заховав мою найбільшу таємницю й запрошую вас відшукати її. Я бачу це місто єдиним цілим; його душа жива й понині і виступала моїм союзником у боротьбі. З його допомогою я розробив серію загадок, що ховають від очей мою найбільшу таємницю. Розв’язавши їх, ви зірвете покрив зі справжнього значення моїх слів. Ви повинні довести вашу щиру любов до цього міста і його краси, аби я знав, що ваші помисли шляхетні. Якщо ви зробите це, саме́ місто розкриє перед вами всі відповіді.
Перший ключ — серед вас, у всіх на виду. Це будинок, який своїм виглядом сперечається з сусідами, і він розмовляє. Однак лише дзеркало бачить ту таємницю, яку він приховує.
PESPECTOIRESUMRAHDIECRASTIBIVITAEMRTALIUM—
CRIGITURCRASMIHIUTTULINGUAETUAESICEGMEARAU-
RIUALTERACNSTANTI
Запах жимолості й образ маленької дівчинки, що катається на велосипеді стежкою Единбурзького парку.
Та дівчинка на прихованому кадрі була Еллі. Він знав це.
«Фільм зняли сто років тому. Еллі мертва».
— Таємницю? — перепитав Чарлі. Він у захваті подивився на листа, а потім знов на Вітмена. — У якому сенсі? Скарб?
— Я хочу спробувати дещо інше, — сказав Вітмен. Він набрав код шрифтом Брайля з другого прихованого кадру.
Низка безглуздих слів лягла рядками на папір.
— Це повна нісенітниця.
— Ну, звісно, — сказав Чарлі. — Хіба не бачиш? Це послідовність кодів.
Вітмен кивнув.
— Я зроблю транскрипцію всього тексту, але нам потрібне кодове слово для наступної загадки, щоб збагнути її зміст, — Чарлі взяв папірець. — Чому, як гадаєш, він це зробив? У чому секрет?
— Може, наш загадковий друг матиме більше відповідей. Я зустрічаюся з ним за двадцять хвилин.
26
Місце зустрічі, яке він обрав, було біля Мак’юен-Голлу на площі Брісто. Встановлення контакту біля власного дому могло виявитись небезпечним: поліція, ймовірно, стежить. Крім того, незрозумілі були наміри незнайомця. Загадковий чоловік телефонував і пропонував укласти угоду стосовно зниклих кадрів. Хтозна, яка його роль у всій цій історії.
Вітмен озирнувся на будинок у себе за спиною. Мак’юен-Голл, подумав Вітмен, у своєму декоративному стилі італійського Відродження значно гарніший за Ашер-Голл із його пласким мідним куполом. Вигадлива споруда, грандіозний твір архітектурного мистецтва, екстравагантний як внутрішньою, так і зовнішньою оздобою. Зараз тут проводилися випускні церемонії та інші академічні події. Тут проходив випускний Кейт.
Повз нього проходили студенти, прямуючи до медичного університету, Тевіот-плейс і Поттерроу. По той бік вулиці сидів бездомний і читав «Метро». Заголовок повідомляв про зникнення маленької дівчинки того ж віку, що і його донька. Викрадач був на волі. Вітмен намагався не думати про це: однією ногою по той бік сорокарічного рубежу, а все, чим міг зрештою похвалитися, — це зруйнований шлюб і зникла — або мертва — донька.
Біля підніжжя розкішного будинку він закурив і притулився до стіни, спостерігаючи, як проносяться повз машини, і прислухаючись до того, як дрібний дощик м’яко стукотить по бруківці.
Незнайомець не змусив себе чекати. У призначений час білий «Крайслер» виринув з колони машин із Тевіот-плейс і, пригальмувавши, зупинився перед тротуаром. Водій в уніформі подивився на Вітмена, гадаючи, чи це та людина. Вітмен відчинив задні дверцята і сів.