— Що ти маєш на увазі?
— Будинки, що розмовляють. Якщо уважно до них придивитися, фасади більшості будинків в Единбурзі містять написи. Зазвичай це ім’я особи, що збудувала його, або власника. Іноді це рік, коли його було реставровано. Іншим разом, однак, вони містять часточки мудрості, розкиданої містом у всіх на очах. Особливо той, про який я зараз думаю. Його так і звуть — «Будинок, що розмовляє».
Чарлі дивився на неї широко розкритими очима.
— Де цей будинок?
28
Це була одна з прикрас міста, лабіринт історичних кімнат, забитий епохальними пам’ятками з історії шотландської столиці. Мисливський будинок був типовою спорудою XVII сторіччя, із потрійними скатами дахів над нижніми поверхами. Чарлі, Макбрайд і Вітмен стояли на вулиці Кенонґейт перед будинком, колись відомим як «Будинок, що розмовляє». Кілька вікон були відчинені, але за ними ніхто не спостерігав — у музеях люди не визирають із вікон.
Всередині інформаційні табло розповідали історію міста від доісторичних часів до ХІХ сторіччя. Відвідувачі могли побачити колекції барвистих магазинних вивісок, гончарних виробів, срібла і скла. Але Вітмена і його товаришів не цікавило те, що всередині — справжньою цікавинкою в Единбурзі часто бували самі будинки. Іноді, якщо уважно прислухатися, можна було почути шепіт минулого.
Люди рухалися повз них, не звертаючи уваги на три фігури, що роздивлялися будинок XVII сторіччя з алебастровим написом на кам’яних стінах.
«Чи знають вони? — питав себе Вітмен. — Прямуючи на роботу, в школи й у коледжі, на зустрічі й обіди, чи звертає хто-небудь увагу на ці дивні слова, що височать над їхніми головами?»
Двійко туристів чекали на автобус, притулившись рюкзаками до стін «Будинку, що розмовляє»; якийсь чоловік роздивлявся спіритичні дошки й алхімічні прикраси у вітрині «Крамниці дивини». Через дорогу портик Кенонґейтської церкви з дорійськими колонами стояв, як і в XVII сторіччі, запрошуючи всіх охочих дослідити місто мертвих, що розкинулося за його чорним залізним парканом. Кілька променів світла, пробиваючись крізь хмари, освітлювали кам’яний годинник на Старій в’язниці. Колись за цими воротами збирали данину, в інші часи тут була В’язниця ковенантерів. Вважається, що кількасот років тому лорд головний суддя одного разу успішно викликав диявола на своєму подвір’ї.
— Бачите? — сказав Чарлі.
— Бачимо що?
— Написи.
Чарлі дістав свої нотатки. Він постійно писав у блокноті, відколи Макбрайд підказала ключ, якого він потребував. Макбрайд і Вітмен згрудилися навколо нього. Чарлі виписав чотири фрази, супроводжуючи їх буквальним перекладом.
— Деякі з цих написів додали у 30-і роки ХХ сторіччя. Я записав лише ті, що існували в часи Секюлера.
HODIE MIHI CRAS TIBI CUR IGITUR CURAS — Сьогодні мені, завтра тобі; навіщо ж переймаєшся ти? (Я щасливий сьогодні, завтра може бути твоя черга)
UT TU LINGUAE SIC EGO MEAR(UM) AURIM(M) DOMINUS SUM — Як ти своєму язикові, так і я своїм вухам господар єсьм (Як ти володієш своїм язиком, так і я володію своїм слухом)
CONSTANTI PECTORI REX MORTALIUM UMBRA — Суєтні турботи — тінь для твердого серця (Для того, хто твердий серцем, усе, що існує у тлінному світі — не більше як тінь)
SPES ALTERA VITAE — Існує ще одна надія на життя
— Будівничий вмурував ці написи в стіни, — сказала Макбрайд. — Вочевидь, багато хто з сусідів не хотів будівництва цієї споруди і зганяв обурення на будівничому. Тож він викарбував ці написи; це як діалог з ображеними сусідами. Але доки стоїть ця будівля, залишається тільки його частина діалогу.
— Гарна казочка, — сказав Вітмен. — А в чому сенс?
— Написи, — сказав Чарлі. — Порівняй їх із останньою частиною листа Секюлера.
Очі Вітмена розширилися, коли він упізнав ці слова, продивляючись послання Секюлера і раз у раз кидаючи погляд на фасад будинку.
Чарлі мав рацію: алебастрові написи тривожно нагадували літери з кадру Секюлера.
— Вони ідентичні?
— Майже, — відповів Чарлі. — Деяких літер бракує. Вгадай, що станеться, якщо записати ці літери.
— Слово?
Чарлі кивнув.
— Кодове слово просте — якщо знати про будинок.
— То яке це слово?
Чарлі показав йому запис, прикривши рукою решту нотаток, аби потім зробити ще один сюрприз.
SOROBORUO
— Що це, в біса, таке? — сказав Вітмен.
— Гадки не маю.
Макбрайд почухала голову.
— То це ключове слово?