— Ти колись бачила що-небудь аж таке прекрасне? — спитав він.
Вона заворушилася й нарешті побачила проекції на стіні. Вони були крупнозернисті, наче спроектовані на піску, і повільні, наче їх теж викрали і грубою силою тримали на місці, змушуючи постійно рухатися всупереч їхній волі.
Анжела була збентежена. На стіні маленька дівчинка сиділа перед рядом дзеркал, дивлячись сама на себе з виразом мовчазного жаху на обличчі. Поряд із нею сидів вусатий чоловік, також дивлячись у дзеркала. Дівчинка виглядала наляканою до безумства — або вона була пречудовою актрисою, або ніяке це було не кіно.
«Що це, чорт забирай, таке?»
За мить дівчинка заспокоїлася, і вони з чоловіком обоє заплющили очі. А за кілька секунд розплющили їх знову. Тепер дівчинка виглядала добре. Чоловік здавався дезорієнтованим, але спокійним.
У кадр увійшов інший герой. Він був одягнений у все чорне і виглядав молодим, із обличчям юнака. Чоловік у чорному розв’язав дівчинку. А тоді дівчинка всміхнулася, так, наче все це було її задумом, і вийшла з кімнати в ніч. Чоловік у чорному теж пішов, покинувши вусатого чоловіка самого. Все це дуже спантеличувало.
Ще один персонаж з’явився на екрані. Його руки досі були стягнуті мотузками — певно, він був зв’язаний десь за кадром. Опустився на коліна перед вусатим. Обидва плакали. Екран згас.
Еліот зупинив проектор і дбайливо вийняв із нього коток плівки — м’яка, наче папір. Щось таке старовинне і чисте. Це була ідеальна можливість. Він опустився на коліно перед нею, наче тримаючи в руках весільну обручку.
— Це тобі. Відчуваєш, яка тепла, любове моя.
Вона виглядала збентеженою.
«Але так діє на людей прекрасне», — подумав Еліот.
Вона прошепотіла: «Дякую», — і заплющила очі. Еліот поклав коток до кишені її куртки. Це буде символ їхнього кохання і всіх тих дивовижних речей, що настануть.
Продзвенів дверний дзвінок, луною розносячись з того кінця передпокою до заґратованих вікон кімнати, силою вриваючись у затемнену квартиру. Еліот відчув у горлі ком і мало не підстрибнув.
Він мав знати, що це станеться.
Подумки програвав усе, що робитиме в такій ситуації. Був готовий до неї.
Чого він не очікував, то це реакції Анжели.
Її око миттєво розкрилося, і вона раптом смикнулася, намагаючись встати зі стільця. Її сил вистачило лише на те, щоб повалитися на підлогу. Зібравшись із силами, вона поповзла до дверей, але так помалу, що виглядало це все комічно. Такий собі безперервний переляк в уповільненому режимі.
Її права нога втрапила у камін, виштовхнувши з вогнища розпалену головню просто на килим.
Еліот схопив її за плечі й витягнув із каміна. Він відчував запах її обпаленого одягу, і від цього його серце забилося швидше. Вона обернулася і намагалася впитися в нього нігтями, але змогла лише вчепитися в сорочку.
Він знов посадовив її на стілець, відтягнув руки за спину і прив’язав до спинки стільця. Мотузка врізалася їй у зап’ястки.
Щойно побачивши в його руці кляп, вона замотала головою, благаючи милосердя. Крикнула, що не може дихати з кляпом.
Він не зрозумів, через що весь цей лемент. Зрештою, схованка добре провітрювалася, як і решта будинку.
Заткнув їй рота, і її горло стиснулося. Крик перетворився на скиглення.
Вона закинула голову, й Еліот уявив, що якби не кляп, її горлянка зяяла би, наче другий рот, застигнувши в мовчазному багровому скрику. Але і цей крик теж скоро затихне.
Він продовжував прислухатися до дверей. І стежив за жариною на килимі — та дуже чадила, і це пробуджувало в ньому різноманітні брудні бажання. Кімнату заповнював дим.
Дзвінок гучно залунав у квартирі, але відтак затих. Лише легкий подув з-під дверей під’їзду заколихав дзвіночки — він залишив їх висіти над дверима, щоб знати, коли повернулися Анжела з донькою. Еліот збагнув, що більше вони йому не потрібні.
Коли дзвінок продзвенів знову, Еліот припустив, що хто б не був по той бік дверей, він не збирається йти, доки його не змусять.
Відчувши, що Анжела втрачає сили, він випустив її з поля зору і залив вогонь водою з відра. Звісно, йому не хотілося цього робити, адже це видовище збурювало в його душі все те гріховне, невимовне, що він робитиме з нею.
Він навшпиньки пройшов крізь передпокій і припав до вічка. По той бік було незнайоме обличчя чоловіка з валізою. Він мав западинку на правій щоці, Еліот бачив це. Чоловік постукав кісточками пальців у двері квартири навпроти. Відповіді, звісно, не отримав — ані Анжели, ані її доньки там не було.
Після ще двох безуспішних спроб чоловік із западинкою щось буркнув і почав підійматися сходами в пошуку інших мешканців.