Припавши оком до вічка, Еліот посміхнувся. Вони були в безпеці. Чоловік шукав не їх. Еліот повернувся до кімнати, у якій тримав Анжелу.
Коли він скінчив бити її, вона сказала:
— Убийте мене.
Звісно, в неї досі був кляп у роті, але навіть якби Еліот почув це, він знав би, що насправді вона так не думає. Їм долею призначено бути разом. Він так ніжно дбатиме про її тіло, як дбав про її серце. Навіть якщо це означатиме, що їм доведеться померти разом.
35
Із шаленим серцебиттям Вітмен відступив від людини, яка з самого початку найняла його шукати фільм Секюлера. У поріділому тумані над могильними плитами очі Вальдано виглядали запалими і злими.
— Вітаю, містере Вітмен.
Вільною рукою Вальдано обшукав кишені Вітмена, вийнявши звідти мобільний телефон. П’ять фігур виступили із залізних воріт до В’язниці ковенантерів. Спочатку Чарлі й Ґенгаґґер, потім бровастий і нарешті Макбрайд і другий головоріз. Зламаний Ніс зник — може, вибитої колінної чашечки вистачило, щоб змусити його піти.
Спершу ніхто нічого не казав.
Тишу порушив Вальдано.
— Кидайте сюди блокнот, Макбрайд.
Гостра ядуча посмішка.
Вітмен побачив, як погляд Макбрайд метнувся вбік. Вальдано теж це помітив.
— Навіть не думайте, детективе Макбрайд, — скипів він.
Краєм ока Вітмен бачив, як палець Вальдано погладжує край спускового гачка. У повітрі тхнуло очищувальним мастилом і порохом.
— Копи будуть тут із хвилини на хвилину, — збрехала Макбрайд.
Вальдано розсміявся.
— Тоді покінчимо з цим, правильно?
Слова скипали глибоко всередині.
— Вам нізащо не зійде це з рук, Вальдано.
Холодне дуло пістолета глибше вдавилося в щелепу Вітмена.
— Побачимо, як ви ризикнете життям свого друга.
Вітмен відчув, як пульсує кров під холодним металом дула.
— Чортів блокнот! — випалив Вальдано, наче з кулемета.
— Чому б нам усім просто не заспокоїтися.
Макбрайд узяла блокнот за корінець, а тоді жбурнула в бік Вальдано.
— Повільно, — сказав він, тицьнувши кулаком під ребра Вітмену.
Вітмен нахилився й підняв блокнот. Передаючи його Вальдано, він відчув запах сандалового дерева і кельнської води, змішаний із затхлим потом. Вальдано взяв блокнот.
— Містере Еріксон, — гукнув він бровастому водієві лімузина. — Мотузку.
Еріксон зробив те, що йому наказали.
— А тепер мобільний телефон, детективе Макбрайд.
Макбрайд жбурнула телефон. Той приземлився між черевиками Вітмена. І знову Вітмена змусили підняти його й віддати Вальдано. Той поклав його до кишені своєї куртки. Вальдано поманив Макбрайд.
— До мене. Тримайте руки так, щоб я їх бачив.
Макбрайд підняла руки і повільно поклала їх на голову. Вона почала неспішно рухатися в їхній бік.
— Ну ж бо.
Вітмен бачив, як очі Макбрайд палають від гніву. Вальдано бачив це теж.
— Не грайся зі мною, сучко.
Вітмен почув рух. Подих Чарлі застряг у роті. Вітмен відчув спалах у себе в голові.
А тоді важкий напад тиші.
Від шоку послідовні спалахи болю атакували все його тіло. Удари в голові. Тягнучий біль у спині.
Запахи, що обпікали ніздрі, пробиваючись аж до скронь — запахи вогкого ґрунту впереміж із… бензином?
Звуки: грюкіт, тріскіт. Звуки ударів навколо, голосів, що горлають одне до одного.
Він намагався підняти повіки. Розмиті фігури й приглушені діалоги. Нудота здолала його.
Він заплющив очі. Ковтнув.
Хтось нишпорив у його кишенях.
Він відчув черговий спалах болю, одночасно з судомою.
Вітмен розплющив очі й збагнув, що він усередині Чорного Мавзолею — сховища «Кривавого» Джорджа Маккензі. Він міг бути без тями не довше кількох хвилин. Макбрайд, Елена і Чарлі стояли поряд із ним, тоді як Вальдано і двоє здоровил стовбичили перед дверима мавзолею, перекриваючи вихід і затуляючи місячне сяйво. Еріксон тримав пластикову каністру й поливав склеп усередині якоюсь рідиною.
Страх пронизав Вітмена, щойно він збагнув, що вони збираються робити.
— Щасливого повернення, — сказав Еріксон зі зловтішною посмішкою.
Вальдано з пістолетом у руці не зводив очей із Вітмена. Позаду нього ґрати кидали прямокутники місячного світла на кам’яну кладку. Сумочка Макбрайд і сумка Чарлі лежали на землі за дверима, їхній вміст був розкиданий, наче опале листя в траві.
— Вам не потрібно цього робити, — пролунав голос Чарлі. З ним усе було гаразд. Вони були живі. Поки що.