Бровастий устиг випустити кілька куль, що увійшли в «живий щит» Макбрайд. І сам майже одночасно спіймав кулю. Крізь двері полилося більше світла — тіло гепнулося на підлогу.
Вальдано обернувся і визначив джерело пострілів. Макбрайд навела пістолет на нього.
— Кинь зброю, — сказала Макбрайд. — Кинь нега…
Але Вальдано вже вистрілив. Куля увійшла в тіло Еріксона, перш ніж постріл Макбрайд вибив пістолет із рук Вальдано на підлогу.
Вальдано повалився слідом і лежав нерухомо кілька секунд. Вітмен окинув оком сцену: бровастий валявся обличчям до землі в калюжі крові, Макбрайд впустила тіло Еріксона і переводила погляд на Вальдано, який не був поранений, а пістолет Вальдано…
Пістолет Вальдано приземлився біля ніг Елени Ґенгаґґер.
Вона підняла його. Всі погляди були прикуті до неї. Секунди спливали повільно, наче сторіччя.
Вона простягнула пістолет Вітмену.
Вальдано піднявся з землі й кинувся на неї, вдаривши збоку ліктем в обличчя. Вона тріснулася головою об кам’яну стіну. Лівою рукою він схопив її ззаду за волосся і смикнув догори, скориставшись її тілом для підстраховки. Хребці її шиї хруснули. Іншою рукою він схопив пістолет. Він знову був у грі. І міг тепер упоратися зі своїми суперниками й вирушити за таємницею фільму — сам.
Макбрайд кинула зброю, не чекаючи наказу від Вальдано.
— Гарна дівчинка. А тепер назад, — сказав він, — або я їй голову відстрелю.
Макбрайд дивилася на тіло бровастого. Його подих швидко згасав. А тоді вона підняла очі на Вальдано.
— Він досі живий. Йому потрібен лікар.
— То його смерть буде на твоїй совісті. Заходь туди.
Вальдано задкував надвір, продовжуючи прикриватися Еленою як щитом. Макбрайд увійшла до мавзолею.
— Отже. Якщо ворухнетеся, вона помре. Зателефонуєте копам, вона помре. Підете за мною… і ви всі помрете. Зрозуміло?
Вальдано і його заручниця віддалялися, доки зовсім не зникли з очей.
Макбрайд підібрала з кам’яної підлоги пістолет Еріксона і свій мобільний. Вона зателефонувала 999 і повідомила диспетчеру, що двох чоловіків застрелили у В’язниці ковенантерів.
Потім опустилася на коліна поряд із Еріксоном і спробувала пульс. Слабкий, але він досі був. Вона поклала долоню йому на лоба.
— Мені шкода, — сказала вона. — Парамедики вже їдуть.
Вона відчула когось за спиною і, обернувшись, побачила Вітмена й Чарлі.
— Машина Елени, мабуть, досі там, — сказала Макбрайд, і коли ті обернулися до неї, вона підвелася. — Ну, то ми йдемо за цим сучим сином чи ні?
Вальдано й Елена дісталися машини, припаркованої за межами цвинтаря. Вальдано поклав пістолет у кишеню й попередив Елену, щоб не намагалася чогось утнути. Відчинивши дверцята, він заштовхав її всередину.
Наближаючись до мосту Форт-Роуд, Вальдано відірвав погляд від безлюдної дороги. Елена Ґенгаґґер сиділа зв’язана на пасажирському сидінні. Навіть за поганого освітлення він бачив, як вона напружилася в путах. Її зап’ястки були зідрані, і з них починала сочитися кров. Якщо вона й мала надію втекти чи вирватися — як би малоймовірно це не було, — вона цього не показувала. Навпаки, її обличчя було спокійне.
— Я знав, що ти не дотримаєш своєї частини угоди, — сказав Вальдано. — Намагалася нацькувати мене на Вітмена, щоб знайти таємницю Секюлера.
Вона знизала плечима.
— Це частина родинної історії.
— То це правда? — упівголосу мовив він. — Тепер твоя присутність лише ґарантує мені безпечну втечу.
— Якщо ти хотів утекти, може, слід було залишитися вдома і подивитися гарне кіно? — відповіла вона.
— Замовкни.
Він сунув руку в нагрудну кишеню й дістав зім’ятий папірець.
Імена на могильних плитах. Їхній вік на момент смерті. Вони мали щось означати. Остання частинка пазлу.
Вони були майже на мості, коли він помітив фари: їх переслідували. З обох боків їх обступала просякнута місячним світлом ніч.
Зв’язаними руками Елена дотяглася до кишені й погладила рукоятку ножа.
36
Навколо них завивав холодний нічний вітер. Дощило. Однією рукою Вітмен тримався за ручку дверцят, іншою за руку Макбрайд. На задньому сидінні Чарлі насолоджувався припливом адреналіну від запаморочливого стилю водіння Макбрайд. Він вистромив голову між двома передніми сидіннями і вчепився в їхні боки, отримуючи максимум вражень від їзди.
— Покидьок, — бурчала Макбрайд. — Йому це так не минеться.