Він простягнув руку, придавивши своєю вагою кришку багажника.
— Ще трохи, Елено. Тільки стережися битого скла.
Машина хитнулася на своїй осі. Потім зупинилася знов.
Елена розподіляла вагу, наче кішка. Машина досі висіла на краю — тонна металу, що гойдалася на крихкому стеблі.
Вітмен слабко усвідомлював присутність позаду Макбрайд і Чарлі. Якщо авто почне падати, вони не зможуть допомогти.
Він простягнув руку. Елена потяглася до нього.
Їхні руки з’єдналися.
Він схопив і потягнув її. Уламки скла посипалися, коли вона протискалася крізь вікно.
Її ноги знову ступили на тверду землю.
Сирени були вже ближче.
— Сідаймо в машину. Забираймося звідси до біса.
— Ні, — зупинила його Макбрайд. — У тебе є моє свідчення і принаймні один незалежний свідок на підтвердження твоїх слів. Тебе знімуть з гачка у справі Архіву. Вальдано фактично зізнався тоді.
Вітмен похитав головою.
— У нас є ще одна загадка. Ми вже близько.
Здавалося, що вона зважує його слова.
— Мій пріоритет — знайти останню зниклу дівчинку. Я тут не для того, щоб розгадувати загадки.
Сирени пролунали ще ближче.
Вітмен схопив Макбрайд за плечі й зазирнув їй в обличчя.
— Ми повинні її знайти, — сказав він.
— Як?
— Ти знаєш як.
37
Анрі дозволив їм скористатися відсіком на нижньому поверсі будівлі-лабіринту. Вони домовилися працювати окремо, кожен у своїй кімнаті, а потім зібратися разом і викласти те, що знайдуть. Раз у раз Вітмен зазирав до Чарлі або Макбрайд, розчаровано завважував, що вони зайшли в глухий кут, а потім повертався до себе і тинявся кімнатою.
Вітмена досі непокоїли ті начебто випадкові й беззмістовні групи змінюваних цифр і літер, що з’являлися в останньому посланні Секюлера. Кадр за кадром, а потім — фокус-покус! — цілий кіносвіт, де видиме чергується з невидимим і який ще належить дослідити. Раз у раз, у тій чи іншій формі Секюлер повертався до теми часу. В «Séance Infernale» він намагався зафільмувати — у якийсь спосіб — страшну таємницю: це було щось, що він бачив на власні очі, щось, що людина прагне здолати. Але те, що він побачив, не схоже було ні на що з того, що він собі уявляв.
Вітмен гортав блокнот і виписував дивні номери й літери в тому порядку, у якому вони з’являлися.
Джордж Маккензі 55 років Александр Стерлінґ, есквайр 65 років Елізабет Монкріфф 87 років Вільям Бозвелл 62 роки Х — Крістін Джильберт 3 роки. Джордж Джозеф Дональдсон 18 років Марґарет Рід 73 роки Джейн Беннет 13 років
«Хто, в біса, всі ці люди?»
Він спробував зіставити їх із літерами алфавіту, спочатку англійської мови, потім французької, потім латини. Комбінував їх так і сяк уздовж ключового рядка, вигадуючи різні варіанти і пробуючи різноманітні прочитання.
Ніщо не спрацьовувало.
Нарешті він дістав пляшечку з кодеїном. Вийняв дві пігулки й поклав до рота.
Літери й цифри на папері наче рухалися перед очима, дражнячи його. Деякий час він сидів, обмірковуючи можливості. Подумки повернувся назад і побачив перед собою обличчя доньки.
Ті кляті цифри. Вони неодмінно мали складатися в якесь зрозуміле слово. Але все було безглуздо.
У двері постукали.
Він повернув голову.
— Отже, — сказала Елена, сідаючи на вільний стілець із келихом бренді. — Нарешті самі.
Наче в дзеркалі, у її водянистих очах відбивалося скло, в якому, своєю чергою, відображалися вони обоє.
— Може, тепер ти відкриєш карти?
— Не знаю, що ти маєш на увазі.
— Чому б не припинити цю дурню, Елено? Що відбувається?
Вона знизала плечима. «Нас турбує не одне й те саме, — начебто означав її жест, — у нас різні пріоритети».
— Коли ти почала стежити за нами?
— Рано.
— То ти бачила, як людина Вальдано мало не отруїла мене в машині?
Вона промовчала.
– І нічого не зробила.
— Я знала, що тебе переслідує коп. Тебе б урятували.
— А тоді, на Кенонґейті? Коли ті бандюки гналися за нами крізь тунель? Це ж ти врятувала нас на тій машині, адже так?
— Бачиш? Зрештою, я не така вже й погана.
– І ти бачила пожежу в Архіві.
Вона повільно кивнула.
— Бачила, що сталося з Нестором?
— Він не повинен був гратися з вогнем. І з тесаком.
Вітмен не знав, що казати.
— Однак ти вчинив правильно, коли пішов, — продовжувала вона. — Ти ж не хотів, щоб там скрізь були твої відбитки. Ось чому я перенесла тіло до твого дому.
— Це ти підлаштувала? Ти вбила його?