Особа, що телефонувала, не назвалася. Сказала, що знає про наміри Еліота, і спочатку це налякало його: комусь було відомо про нього. Потім він збагнув, що це було благословення — таємнича незнайомиця підтвердила це.
— Я зроблю вам подарунок, — сказала вона. — Є троє людей, що полюють на вас. Двоє чоловіків і жінка.
У неї був сиплий голос, який справив на Еліота заспокійливе враження.
— Якщо не вірите мені, визирніть у вікно. Один із них просто у вас під будинком, обмірковує наступний крок. Ну ж бо, подивіться.
Він відсунув фіранку й визирнув: по той бік вулиці стояв чоловік, дивлячись у бік його квартири.
— Та не бійтеся, — сказала вона. — Йому потрібно дещо у вашому домі, в нього особисті проблеми, такі, що не дозволять йому викликати поліцію.
— Чого ви від мене хочете? — спитав Еліот.
— Абсолютно нічого, — сказала вона.
— Чому ви мені допомагаєте?
— Я не допомагаю. Просто вам кажу.
— Чому?
— Бо одного дня я можу попросити вас про послугу. Позичити дещо зі сховища під вашим будинком. Те, що лежить там дуже давно, — вона вдихнула так, наче це була найскладніша річ у світі. Сигнал переривався, і її голос лунав ніби здаля. — Вони спробують увірватися. Сьогодні вночі. Ви знаєте, що робити.
Еліот зробив висновок, що якщо Бог є — він, безумовно, на його боці. У наступні кілька хвилин він позбудеться дівки Пірсон. Вона стоїть на шляху його Грандіозного плану.
Нарешті він спробував дотягнутися і торкнутися Анжели та її доньки, але тіла решти дівчат заважали йому зробити це. Сни він не міг контролювати, реальність була набагато приємнішою. О, що він зробить із тим малим дівчиськом. І що він зробить із чоловіком через вулицю.
«Нехай приходить», — подумав він.
39
Алекс Вітмен не знав, що саме побачить, коли уривався в цю квартиру.
Всередині його привітала темрява. Ось воно: зараз він зустрінеться з чоловіком, який винен у всьому.
Він зачинив за собою двері. Пролунав різкий гудок. Йому здалося, що він чує кроки. Потім шепіт. Схожий на дитячий.
Він спробував увімкнути ліхтарик. Не вдалося. Коли він обмацував поверхню ліхтарика в пошуках кнопки, той випав із рук на підлогу.
Знадобилася мить, щоб його знайти. У повній тиші чутно було п’яні балачки перехожих на вулиці. Він спробував сфокусувати зір, але темрява була скрізь. Намагаючись опанувати свій подих, він змусив себе розпрямитися.
Знову пролунали кроки. У моторошному жаху він збагнув, що вони доносяться зсередини квартири. І вони наближалися.
Він відступив і перечепився об щось у темряві. Щось масивне. Мертва вага.
Борсаючись у потемку, він відчув, як у чобіт ткнувся ліхтарик. Вітмен підхопив його з підлоги й увімкнув. Ліхтарик працював.
Тепер він міг бачити, і все стало на свої місця. У цьому не було сумніву.
Скрізь навколо нього лежали котки целулоїдної плівки, розкладені на підлозі цілим розмаїттям бурштинових, коричневих і жовтих стрічок. Була в цьому якась закономірність, спрямованість. Він увімкнув світло й рушив туди, куди його спрямовувала плівка.
Ось воно — джерело гудка, який він почув, щойно увійшов у двері.
Пристрій мав форму широкого гарматного ствола і складався з невеличкого шматка металу з прив’язаним до нього дротом і цілим вузлом електричних кабелів, що бовталися внизу. Біля підніжжя цієї споруди був активований маленький світлодіодний дисплей. Червоні цифри мерехтіли, ведучи зворотний відлік часу.
04: 59…
04: 58…
04: 57…
Вітмен оглянув зворотний лічильник і вирішив, що це цілком схоже на бомбу.
Він глитнув.
І побачив новий слід.
Свіжа кров. Він озирнувся. Кривавий слід починався від самих дверей, а далі, змішуючись із плівкою, візерунком вився до кінця передпокою. Слід зупинявся перед наступними дверима, які були злегка прочинені — ніби запрошували його. Мерехтіло тьмяне світло. Він дихнув на двері й прислухався. Слабкі звуки. Хтось насвистував.
Він вимкнув ліхтарик і штовхнув двері.
40
Чарлі поволі розплющив очі. Знадобилося кілька хвилин, щоб дотягнутися до крісла і спробувати підвестися. Він був приголомшений, дезорієнтований і наляканий, не впізнаючи місця, у якому опинився. Його серце калатало. З поступовим приходом до тями його осяйнуло, що він у Хранителів кадру. Останнє, що він пам’ятав, це що пив разом із Алексом. Мабуть, відключився під час їхньої розмови.